Суботня інформаціяУкраїна

Проганяли кутю, спалювали Дідуха, освячували воду: традиції, заборони і нова дата святкування Водохреща

Зимові Святки (від слова святити, прославляти Ісуса Христа) проходять від Різдвяного Святвечора до Хрещенського Святвечора (5 січня).

В народі довгий час зустрічали Старий Новий рік з 13 на 14 січня, а свято Водохреще аж 19 січня. З переходом ПЦУ на новоюліанський календар в Україні 25 грудня вже відсвяткували Різдво, а завершує зимово-різдвяний цикл свято Водохрещі, яке святкують вже 6 січня.

 

Воно відоме цікавими традиціями, які побутували в українських регіонах і про які розповіла  етнографиня, старша наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогово) Ніна Главацька.

У слов’ян одне з великих церковних свят, яке приходиться на кінець Святок і присвячується Хрещенню Господньому, називають по-різному: Водохреща, Іордан, Ардан, Водощі, Богоявлення, — починає розповідь Ніна Главацька. — Це одно із важливіших в році православних свят — третє і завершальне в різдвяно-новорічному циклі. В цю урочистість згадують про хрещення Іваном Хрестителем Ісуса Христа в річці Йордані (на переправі «Віфавара») і його явлення народу як Спасителя і Месії. За новоюліанським християнським календарем православні та греко-католики відзначають тепер Водохреща на 13 днів раніше — 6 січня.

За біблійними розповідями, Ісус Христос в 30 років прийняв хрещення в річці Йордан. Під час цього процесу пролунав голос Бога-Отця: «Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання», на Ісуса з неба зійшов Святий Дух у вигляді голуба. Тому свято називають ще Богоявленням. Віряни вважають, що Бог в цей день явився в трьох іпостасях.

Ікона Богоявлення (з фонду музея в Пирогові)

Традиційні обряди та страви Водохреща

Надвечір’я перед Богоявленням називали Голодною кутею (готували кутю, пісні страви). Традиційно наступав Другий Святвечір — Хрещенський. Протягом дня напередодні Водохрещі зберігали піст, їжу на вечірній стіл виставляли не таку різноманітну, як на Багату чи Щедру кутю. Найчастіше це були пісня юшка, печена картопля, кутя (приправлена маком і медом), пиріжки з маком, вареники з капустою, гречкою, чорницею, сливою, смажена риба, капусняк, варений і колочений горох, солоні грибочки, заготовлені овочі (а зараз можна приготувати страви із різноманітних свіжих або заморожених овочів). Готуючи пироги, господиня рукою з залишками тіста (від замісу) йшла перев’язувати соломою яблуні в саду, примовляючи: «Щоб на той рік родили яблука такі добрі, як це тісто».

Після вечері бралися проганяти Кутю. На дворі діти макогонами або палицями молотили причинок хати, били по відрах чи воротах, приказуючи: «Іди, кутя, з покуття, а узвар — на базар, паляниці лишайтеся на полицях, а Дідух, іди на теплий дух, щоб ми зняли кожух». Спалюючи Дідуха, сприяли поверненню душ предків (які всі Святки наче були поруч) «у вирій-рай, сонячний край» — у потойбіччя. А ще тут прослідковується такий важливий мотив підтримки природних циклів: символічно спалювали зиму. Адже сніп віддав зерно, яке проросте, а у соломі вже нема сили, тому її палять, підкреслюючи існування кругообігу життя в природі, віру в обновлення і надання простору живому.

Водохреще увібрало як язичницькі, так і християнські обряди, а ключове місце серед них займали звичаї, пов’язані з водою, — розповідає етнографиня про головний обряд свята. — На Богоявлення освячували зранку воду — вона є символом свята. Християне вірять, що освячена на Водохреще вода цілюща, і її можна довго зберігати. А найбільшу силу все ж має вода, освячена саме 5 січня — на Хрещенський Святвечір. Таку воду могли набирати після вечірньої служби і з церкви нести в дім, щоб все покропити. Воду можна також набрати зі звичайного джерела, адже, за переказами, у ніч на Водохрещу вона отримує найсильніші оздоровлюючі якості і не втрачає їх цілий рік. За легендами, вночі вода в ріках хвилюється. Деякі відважні ходили опівночі спостерігати це явище і набирали водички. Хтось запасався водою наступного дня, 6 січня, після того, як зранку побував на церковному обряді освячення води. А дівчата набирали її і бігом поверталися додому — хто дістанеться хати першою, та й першою заміж вийде.

Завжди в кожній хаті під образами впродовж року обов’язково стояла пляшечка з йорданською водою. Вважається, завдяки опусканню у воду срібного хреста вона іонізується, ніколи не «застоюється» і довго залишається придатною до вжитку. А священники акцентують увагу на тому, що свячена вода приносила користь, якщо чисті думки і вчинки.

Обряд освячення води

Зими в давнину були морозними, водойми покривалися товстим льодом. Освячення води проводили просто неба у спеціально пробитих ополонках, які називають «йордань». Напередодні Водохреще на річках, озерах чи ставках вирубували великий хрест з льоду — це непростий процес. З льоду в давнину робили і престол. Умільці зводили цілі замки, інші споруди, потрібні для водосвяття. Цю святкову композицію прикрашали ялиновими гілками у вигляді арки — «царські врата». На Поліссі, Полтавщині конструкцію поливали буряковим квасом і на свято хрест робився червоним (під ним розміщали грона калини, заливали їх і заморожували). На хрест вішали рушники, гілки, стрічки. Поруч робились канавки, в які теж заливали червоний сік.

Обряд освячення води проводили біля водойми, де за давнім звичаєм встановлювали хрест і обливали його буряковим соком (фото з архіву музею у Пирогові)

6 січня після ранкового богослужіння в храмі процесія прямувала до водойми. Попереду несли дерев’яний хрест, співав хор, потім йшов священник, а за ним народ (йшли молоді та старі з пляшками та глечиками для води), хлопці несли голубів, а мисливці — рушниці. З Гетьманщини жила старовинна козацька традиція: чоловіки їхали на конях і зупинялись на льоду колом, а здалеку воно красиво вимальовувалось на білому фоні.

Під час процесії до водойми знаючі люди спостерігали: якщо перед хоругвами пролетять горобці — попереду нещасливий рік для дітей, якщо граки — для молоді негаразди, а гуси з’являться — старі люди будуть хворіти, а то і помруть.

Біля річки чи озера після другої відправи священник занурював у воду (в ополонку, йордань) срібний хрест під спів «Во Йордані хрестився ти, Господи…», і вода вважалася освяченою. Побутувало вірування: коли хрест опускали у воду, звідти вистрибувала нечиста сила (і згодом гинула). Так люди намагались пояснити, чому вода набуває магічних цілющих властивостей. В багатьох місцевостях з зануренням хреста у воду чоловіки стріляли з рушниць, наче вбиваючи визвану силою цього хреста нечисть, яка шукає спасіння у просторі. Несамовита стрілянина після освячення води також ставила крапку в Святках — «розстрілювали Коляду», щоб трохи прискорити прихід теплої весни. Бо казали в народі: «Тріщи-не тріщи, а вже минають Водохрещі». В цей час з натовпу підлітків, що стоять за стрільцями, випускали голубів, які символізують появу Святого Духу в момент хрещення Ісуса. В народі вірили, що лиха сила, що вистрибувала з води, залишається на землі доти, поки хтось з жінок не почне прати білизну — тоді вода втрачає силу. Тому старші жінки забороняли доньками ходити прати до водойми ще тиждень після Йордану (в деяких регіонах заборона діяла ще три тижні після свята). Було ще просте пояснення — освячену воду гріх бруднити.

Освячували воду не тільки за допомогою хреста, а й вогню — палаючих свічок-Трійць. Вірянам дуже важливо було приготувати до Богоявлення таку свічку-Трійцю (а могли нести з собою просто три свічки у потрійному підсвічнику), яку робили з воску (прикрашали стрічками, намистом, квітами, калиною, перев’язували хусткою). Запалені в церкві свічки віряни святили біля водойми (гасили в ополонці і приносили додому). Ці свічки тримали біля ікон і в ключові моменти їх запалювали (відводили грім, небезпеку).

Воду освячували також за допомогою вогню, використовуючи свічку-Трійцю (з фотоархіву музею у Пирогові)

Звичаї святкування

Люди набирали з ополонки воду, яку вважали універсальним засобом захисту, — роз’яснює Ніна Главацька. — До ополонок приходили з посудинами, а інколи і з відрами (приїжджали возами, коней теж напували і кропили водою, щоб «хвороби не боялися та були міцнішими»), також люди притулялися до крижаного хреста. Дівчата в момент окунання хреста намагалися вмитися освяченою водою (або вже дома проводили цей ритуал, кидаючи у воду кетяги калини або намисто). Рибалки опускали у водойму край сітки, що забезпечувало б майбутні улови. Хлопці могли підштовхнути дівчат до ополонки і шуткуючи їх облити. У свято дітей умивали, примовляючи: «Щоб очі добре бачили, вуха добре чули гарні новини, а голова була мудрою».

Ритуальне купання

Ритуальне купання існувало ще з дохристиянських часів. Наші предки під час свят і ігрищ перевдягалися, надягали маски і потім купалися, щоб змити свої гріхи. А вже в період християнства цей звичай перетворився на входження в Йорданську купель. Існувало вірування, що в різдвяні свята межа між світами людей і потойбіччя стає тонкою, і душі предків навідувались в цей час в наш світ. Ряджені за масками тимчасово ховали свої людські риси і вважались гостями з іншого світу — гонцями, від яких залежав добробут і здоров’я в наступному році. І коли закінчувались свята, то ряджені повинні повернути людську подобу, тому існувало ритуальне купання. Окуналися і так проходило очищення (схожі обряди проводили на Щедрий вечір при купанні ряджених маланкарів, а на Новий рік очищення вогнем відбувалось під час спалення різдвяного сіна). Такий ритуал найдовше зберігався на Буковині і у Придніпров’ї.

Іорданській воді приписували сильні цілющі властивості, тому купалися в ополонці за традицією тільки хворі, а інші могли постояти у воді по коліна, обмити частини тіла. Зазвичай деякі сміливці окуналися з профілактичною метою. Максимум, що люди могли на свято, так вмитися або обережно ввійти в ополонку, швидко вискочити і одягтися, щоб не застудитися. Масових купань не відбувалось.

Купання, яке пов’язано з моржуванням, скоріше, це набуття радянського періоду. Як свідчать дослідники звичаїв, в деяких місцях в студеній воді купалися лише відчайдухи. Ця традиція знайшла продовження і особливо поширилася у ХХ —ХХІ ст. Вважається, що така процедура очищає душу та дарує здоров’я. Звичай існує в Україні та деяких православних країнах. А спеціалісти радять все ж не ризикувати і дотримуватися правил безпеки і рекомендацій лікарів щодо купання у холодній воді.

Магічні властивості свяченої води

До магічних властивостей свяченої води люди відносили її здатність відганяти від оселі злих духів, дарувати одужання від різних хвороб. Тому 6 січня після походу на водойму, перед застіллям, батько брав пучечок пахучого зілля, занурював його у свячену воду і все кропив у господарстві: родину, приміщення, дерева, худобу. На Поліссі подекуди вважали, що не можна кропити свиней, бо «родилось — не милось, зросло — не хрестилось, після смерті ославилось» (на Різдво і Великдень готують печене порося). Крейдою ставили хрести на дверях, сволоку, мисниках, образах (на західній Україні ліпили хрестики з воску і опускали в пляшки, банки зі свяченою водою). Перед сніданком в родині всі пили потроху принесеної святої води.

Веселощі та розваги святкувань

На Водохрещу, як засніжить, то запрягали коней і гучно проводили час, — продовжує Ніна Главацька. — А ще хлопці «вчили коней» — їздили на молодих конях доти, поки вони не покривалися потом, тоді кропили їх водою, щоб були слухняними. А в західних областях каталися на санях-гринджо́лах (великі). Місцями вчиняли парубоцькі бої, коли ватаги з сусідніх сіл (або з різних кутків одного села) збиралися помірятися силами. Переможці отримували «Водохрещенський орден» — хрест біля йорданської купелі, який вирубували до свята. Серед розваг використовували «хургало» на льоду (виготовляли з колеса і палиць, до яких кріпили шворки і прив’язували сани). Ця «каруселя» могла крутитися з шаленою швидкістю.

В свято ще колядували, виконуючи: «Ой, на річці на Йордані золотий хрест вишиваний. Злетілися Ангелоньки, взяли Христа на крилоньки, понесли до церковці, поставили на престолці»…А ще величали господаря, бажаючи йому щастя-злагоди: «Гей, пане господарю, в тебе в дворі як у раю: в тебе верби груші родять, в тебе дочки в золоті ходять, сини в царя служать і царевичку собі дружать, царя дочку заручили та й додому пригостили; в тебе воли половії, в тебе плуги золотії, двори все кедровії, столи калиновії». Глава гурту колядників, які отримували в нагороду гроші на церкву, дякував господарю: «Як ви казали, щоб так і сталося і вам, і нам, цьому щасливому двору, всьому люду. Най вам святиться, веселиться свята Іорданськая водиця як в рік і від року в рік і на цілий рік. Дай, Боже».

Після Водохрещі могли свататися і одружуватися — наставав весільний сезон, тому колядки мали більше весільний зміст. В Святки весь час загадували на здоров’я, і деякі дії з давнини вписалися в побут. Було заведено, якщо дитина народилася в листопаді-грудні, то годилось охрестити маля до Водохреще — щоб весь вік було здорове: «до Йордану рождений, перед Йорданом хрещений буде самим Хрестом благословенний».

Заборони та прикмети

Існували перестороги, яких притримувались на свято: не прати, не давати чи брати в борг, не ходити зранку по домівках, не шити, не рубати, тільки можна по хазяйству поратися (наприклад, погодувати і доглянути скотину). Навіть весь реманент на свято ховали десь подалі, щоб не спокушали на роботу. А після Святок вже заносили знов до хати. До Іордану (ще з тиждень або більше після свята) не можна було прати у водоймі, «щоб нечистий не причепився». Як не спалили Дідуха на Голодну кутю, то робили це наступного дня. Попіл після різдвяних свят не зберігали ні в дворі, ні в хаті (щоб не було пожежі), а ввечері на Водохреще його виносили на лід, воду.

На Водохреще слідкували за погодними прикметами, тому що від них залежав весь наступний рік:

  • дерева вкриті інієм, то навесні слід сіяти ярову пшеницю — вродить, як гай;
  • ясна і морозна погода — літо буде спекотним і сухим;
  • заметіль — в квітні теж буде хуртовина;
  • як день буде теплий, то слід чекати багато хліба;
  • снігопад обіцяв щедрий врожай;
  • сонячний день віщував, що така погода ще протримається кілька тижнів;
  • видався сонячний день — хліб буде чистий, а похмурий — то колос буде темніти;
  • як на небі висипе зірок багато, то це на врожай горіхів і ягід;
  • як під час освячення води іде сніг, то бджолині рої будуть гарно роїтися, колоситимуться хліба.

ФАКТИ

Схожі матеріали