Родина Наталії Коберник та Володимира Круглова однією з перших у Житомирі створила дитячий будинок сімейного типу. За майже 15 років подружжя виховало власного сина і 28 прийомних дітей та має вже 12 онуків.
Про це розповіла мама-вихователька Наталія Коберник.
За її словами, дитячий будинок сімейного типу Наталія Коберник і Володимир Круглов створили у грудні 2006 року. До того часу Наталія разом із чоловіком працювала у школі-інтернаті для дітей-сиріт.
“10 років я пропрацювала в школі-інтернаті для дітей-сиріт психологом, – розповідає Наталія Коберник. – Зрозуміло, що бачила, як дітям необхідна сім’я. Ми з чоловіком порадилися і взяли перших дітей. Взяли зі свого інтернату. Всі інші вихованці інтернату на нас образилися”.
Маючи тринадцятирічного сина, родина Наталії Коберник і Володимира Круглова взяла на виховання семеро дітей віком від 8 до 16 років.
Наталія Коберник каже, що пристосуватися до нових умов життя було важко і дітям, і батькам.
“Для батьків – це теж адаптація, їм також важко, – каже Наталія Коберник. – Нелегко навіть приготувати їсти не на трьох людей, як ми раніше жили, а на десятьох. Навіть не розумієш, скільки потрібно купити продуктів. Я перший раз варила яйця на сніданок, ніколи цього не забуду, варю та думаю: по два – це нам 20 яєць потрібно на сніданок. Ми навіть не усвідомлювали на той час, які будуть проблеми. А проблеми різні, бо діти з проблемних сімей, з психологічними травмами, діти, які не знають правил суспільства. І це не тому, що вони погані, а тому, що їх ніхто не навчив. І цьому всьому треба вчити. І навіть елементарним правилам власної гігієни”.
Зараз дітям, яких першими взяли на виховання, близько 30 років. Всі вони дотепер спілкуються з батьками-вихователями.
“Дякують, дзвонять, приїжджають, – розповідає Наталія Коберник. – Кажуть, невідомо, де б ми були, якби не усиновлення, може у в’язниці, а може і ще десь гірше. Діти приїздять з онуками. Всім, звісно, стараємося приділити увагу і всім допомогти”.
Тетяна Осівська – одна з перших дітей, яких виховали Наталія та Володимир. Їй 23 роки. Поки вона живе з прийомними батьками.
“Притиралися один до одного, – каже Тетяна Осівська. – Я була наймолодшою і мені було більше уваги. І в мами в ліжку я спала, і до школи не хотіла ходити, і забирали мене всі старші зі школи. Звісно, я одразу відчула, що я вдома. І мені одразу хотілося називати мамою. Я знаю, що мій дім теж тут. Я знаю, що мене мама жде. Я приїжджаю в гості і завжди допомагаю їй”.
У 2019 році дитячий будинок був на межі закриття через смерть п’ятирічної Дарини, яку вбили біологічні батьки.
“Готові були закрити дитячий будинок і піти, – каже Наталія Коберник. – Бо нам було дуже важко”.
“Кожен по-різному переживав, – каже Тетяна Осівська. – Я просто поїхала. Я не змогла тут бути і поїхала за кордон.
“Всі розбіглися, – розповідає Наталія Коберник. – Ми практично з Микитою залишилися вдвох. Підтримували один одного. Підтримували і плакали. Прийшли нові діти: Вероніка, Даня. Вони повернули нас до життя”.
Зараз у родині виховують семеро дітей. Найменший хлопчик навчається у третьому класі.
“Веронічка і Даня вже три роки у нас, – каже Наталія Коберник. – Веронічці було десять років тоді. Тепер у нас ще два братика: Максим і Миросик. Також моя любов – Анютка. Вона прийшла відносно недавно. Я її одразу полюбила, як побачила. Я їй кажу, я так тебе люблю. А вона мені: мам, і я тебе теж. Вона одразу назвала мене мамою. Дуже важливо, коли діти знаходять батьків, а батьки – дітей”.
Анна Бєлова живе у родині пів року. Дівчинка переїхала до батьків-вихователів після того, як її родичі не взяли над нею опікунство.
“Моє перше відчуття було – страх, – розповідає Анна Бєлова. – Це – нові люди і вони мене можуть сприйняти не такою, якою я є. Я прийшла до соцслужби і побачила там маленьку жінку, а біля неї – хлопчика і дівчинку. Потім мені кажуть, знайомся: це твоя нова прийомна мама, твій братик Нікіта і сестричка Вероніка. Мені вони дуже сподобалися. Мене переповнювали позитивні емоції”.
“Вони всі – мої діти, – каже Наталія Коберник. – Як змалку береш, то вони настільки прив’язуються до тебе, а ти до них, бо ці діти народжені серцем”.
30 вересня відзначають всеукраїнський день усиновлення. За інформацією Житомирської міської ради, у Житомирі проживає 156 усиновлених дітей, які виховуються в 136 родинах.
