Доля цієї родини свого часу вразила всю країну. Двадцять шість років тому в міському пологовому будинку Рівного народилася трійня чудових дівчаток. Та не встигла родина оговтатися від свого потрійного щастя, як наступного дня після пологів прийшла чорна біда – мама дівчаток впала в кому і через три місяці померла…
ПОРОДІЛЛЯ 90 ДНІВ БУЛА У КОМІ
Ніби ніщо не віщувало біди. Мартинчуки працювали тоді вчителями у селі Сопачів Володимирецького району. І коли дружина завагітніла вдруге, задля здоров’я майбутнього дитяти, за рекомендаціями лікарів, вирішили виїхати з радіоактивно забрудненої чорнобильської зони. Дуже вже хотілося їм народити здорову сестричку чи братика для своєї старшої донечки Марійки. На УЗД батькам повідомили про двійню хлопчиків! 28-річна Наталя нормально доносила діток, і 26 жовтня 1995 року їй зробили кесарів розтин. Медсестра привітала щасливого татуся з народженням дівчаток. А ще через кілька хвилин їх стало не дві, а три! Діти з’явилися на світ з вагою майже по два кілограми кожна. Такої повноцінної трійні у Рівному не було років десять. Наталка жартувала:
- І що він робитиме з п’ятьма бабами?!
Та радіти довелося недовго. Бо увечері наступного дня після пологів породіллі стало зле. Наталя знепритомніла, і лікарі констатували крововилив. Жінка впала в кому, але медики заспокоювали чоловіка, що треба сподіватися на краще. На жаль, подальші три місяці боротьби завершилися поразкою – багатодітна мама померла на дев’яностий день після пологів. Якраз тоді, коли її Володя переїжджав з дітками у нову квартиру у Рівному. Він «вибив» її, поки діти й дружина були у лікарні. Бо забирати таку велику сімейку не було куди – у селі стояла недобудована хата. Тоді міська рада і перший заступник голови облдержадміністрації Валентин Крока зробили все можливе й неможливе, аби багатодітна родина чорнобильців отримала житло в обласному центрі. Допомогли також татові-одинакові і з роботою. Валентин Крока надалі став для родини Мартинчуків добрим ангелом-охоронцем на все життя.
Уявити страшно, як самому, та ще й чоловікові, дати раду трьом немовлятам?! Знаходились ті, хто радив нещасному татові здати малюків у Дитбудинок. Та 30-річний Володимир навіть думки не допускав, що його Марійка, Віра, Надія та Любочка можуть рости не біля нього. Звичайно, у перші місяці допомагала рідня. Пізніше няню найняли, коли тато був на роботі. Зате усі безсонні ночі були татові. І перше слово «мама» донечки сказали йому…
ВСТИГ ВИВЕСТИ ДОНЬОК У ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ
Після того, як журналісти розповіли історію цієї родини, її долею перейнялася вся Україна. На адресу Мартинчуків звідусіль люди присилали листи, посилки, підтримували багатодітного тата, як могли і чим могли. Для Володимира це було неабияким стимулом і мотивацією. Знаходилися сердобольні жіночки, які пропонували свої руку і серце, але заклопотаному чоловікові було не до женячки. А одна дамочка навіть хотіла, аби подарував їй… двох дівчаток: «Ти ж сам не впораєшся…»
Він справився. Якою ціною – знав тільки Володя і найрідніші люди. У 2003 році Мартинчуки на конкурсі «Гордість країни» стали переможцями у номінації «Сімейна історія». Саме тоді здійснилася його мрія як футбольного фаната – як приз він отримав поїздку у Мілан, де зустрівся з відомим футболістом Андрієм Шевченком. Вони довго розмовляли, і Шева не приховував свого захоплення татом, який сам виховує чотирьох доньок. Потім Володимир виграв право нести олімпійський вогонь вулицями Києва, і то були його щасливі миттєвості у вирі непростих батьківських буднів, де він був і за маму, і за тата.
…Нещодавно дізналися, що Володимира Мартинчука не стало. Його серце, у якому було стільки любові й відданості, зупинилося уві сні. І тепер він там, де його кохана Наталка. Але Володя встиг зробити те, що мусив і за себе, і за неї, – вивести доньок у доросле життя. Дівчата виросли справжніми красунями, і кожна знайшла свою дорогу. Усі четверо закінчили університети, бо тато хотів, щоб його дівчата здобули освіту. А він був для них єдиним і незаперечним авторитетом. Батько спішив навчити їх всьому, щоб не зламалися у цьому житті, були сильними і загартованими. Для цього і віддав свого часу трійню навчатися у Волинський ліцей з посиленою військовою підготовкою. Ніби відчував, що скоро вже не зможе їх захистити і підставити своє батьківське плече. Володя ще порадів своїй першій онучці, яку подарувала старша, Марійка. Тепер його дівчатка ідуть по життю самі, без татка…
