Це була звичайна нічна поїздка. Тиша у вагоні, приглушене світло, сон. А потім — різкий удар, який розбудив усіх за одну секунду. Пасажирський потяг, що рухався Житомирщиною, раптово зупинився — так, ніби врізався в невидиму стіну.
Серед пасажирів був військовий з Тернопільщини Юрій Кульпа. Він зізнається: врятувала лише інтуїція. Коли вагон різко сіпнувся, чоловік схопився за тримач і уникнув падіння з другого ярусу:
“Звичний поїзд, тиша в вагоні, організм вимикається швидше, як світло в купе. Друга ночі, спимо, раптом — удар. Не гальмування. Не звук. Відчуття, ніби щось прилетіло. В одну мить поїзд перестав рухатись і став каменем.
Інстинктивно, ще уві сні, коли потяг різко загальмував я зловився за тримач і завис як на турніку. Тільки потім дійшло: якби не спохватився, полетів з другого ярусу, хто зна куди. І наслідки були б не втішні. У цьому поїзді не було страхувальних поясів. Як з’ясувалось пізніше провідник їх видає на вимогу.
Люди падали навіть з перших ярусів, тих що були навпроти притиснуло до стіни.
Було чути як склянки падали зі столів, розбивалося скло, розліталися речі. З’ясувалося згодом в розмовах: НП.
Ворожий «шахед» влучив у вантажний поїзд, що рухався нам назустріч. Відбулося зіткнення. Наш локомотив зійшов з рейок. Дві колії — заблоковані.
Ми стояли посеред поля вночі і з’ясовували що відбулося. За якийсь час прибули на допомогу фахівці, техніка, рухаємось назад, з Коростеня до Києва. Перечіплялись, змінювали напрямок, чекали сигналів. Затримка у графіку шість-вісім годин.
За попередньою інформацією (обставини ще з’ясовують слідчі), машиніста та його помічника госпіталізували. Одній жінці надали допомогу на місці — осколки розбитого скла. Наче без загиблих. Але десь промайнуло, головне що живі, усе інше — дрібниці.
В той момент, коли поїзд «став каменем», ми могли стати статистикою. Бог очевидно був на нашому боці. Все ж доїхали. Хай із затримкою. Живі. І це — найважливіше під час війни, зберегтися.
Пильнуйте себе. Час, як і поїзд летить надто швидко. А на зустріч може трапитись все.”
