Такий висновок напрошується після візиту до редакції співробітника поліції, від якого ми й дізналися, що 8-го листопада, за підписом міського голови Сергія Лисицького, до Олевського відділення поліції направлений лист з вимогою «невідкладно внести відомості до Єдиного реєстру досудових справ та розпочати досудове слідство за вчиненим кримінальним порушенням, передбаченим статтею 191 Кримінального кодексу України».
Який же «кримінальний злочин» вчинили журналісти, що мер і його мерська команда (вперше за весь 90-річний період існування газети!) хочуть судити журналістів як злочинців і позбавити їх волі? На думку чиновників: «за незаконне та самовільне використання комунального майна», а саме: трьох невеликих кабінетів на 4-му поверсі будівлі колишньої райдержадміністрації («Білий дім»), в яких розташовується – вже понад 50 років!– редакція газети.
Чому склалась така ситуація?
Вона є наслідком реформи децентралізації влади, у результаті якої Олевська міська рада стала правонаступником комунального майна на території громади, в тому числі, й «Білого дому», де розміщувалися ліквідовані Олевська державна адміністрація та Олевська районна рада, і де знаходиться досі редакція.
Законодавці заздалегідь передбачали таку ситуацію, коли окремі місцеві керівники, отримавши у свої руки значну владу та фактично усі місцеві ресурси, захочуть встановити домінування своєї влади не лише над громадою, але й над місцевими засобами інформації. Тому й було здійснене реформування друкованих засобів інформації за європейськими зразками і з метою становлення в країні вільних ЗМІ – колишніх місцевих комунальних газет, які до того юридично були комунальними підприємствами на правах партнерського співзасновництва трудового колективу редакції з районною радою та РДА. 24 грудня 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон №917-VIII «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», у якому у п.2 ст.9 чітко прописано: «Приміщення, що перебувають у державній або комунальній власності, у яких на час реформування розташовувалися редакції, передаються в оренду строком не менше, ніж на 15 років з розміром орендної плати, установленим для бюджетних організацій» (тобто, 1 гривня – ред.)
В процесі реформування нашої газети Олевська районна рада і Олевська РДА вийшли зі складу її засновників, члени колективу газети, у відповідності до Закону, створили власне товариство – ТОВ «Районна газета «Зорі над Убортю». Увесь процес реформування закріплений рішеннями Олевської РДА та районної ради. У травні 2017 року міська рада уклала з редакцією договір оренди приміщень з розміром орендної плати – одна гривня на рік. Варто зазначити, що комунальні платежі в межах від 16 тис. до 20 тис. грн – за опалення, водовідведення та електроенергію редакція щороку сплачує до місцевого бюджету. Крім того, неодноразово за власні кошти був зроблений ремонт орендованих приміщень.
З приходом нової влади, у грудні 2020 року, редакція звернулася до міської ради з пропозицією обновити договір оренди, однак згодом їй довелось повторювати цю пропозицію неодноразово (усно і письмово). Але міська рада щоразу відмовляла, посилаючись на Закон про оренду державного та комунального майна, аргументуючи, що редакція може отримати приміщення в оренду лише через аукціон. А це означає: або редакції доведеться, плюс до комунальних платежів, платити ще й оренду понад 20 тис. грн на рік (а може й більше), або будь-хто (!) виграє аукціон і вижене редакцію на вулицю. Враховуючи стан нинішніх стосунків з міською радою, останній сценарій для газети є реальним, і загрозливим. Виходить, що Закон ВРУ від 24 грудня 2015 року вже не діє? Нонсенс…
Можливо, ми б і надалі перебували у редакційних кабінетах, працюючи, як і раніше, прозоро і відкрито, якби не болюча реакція мера на публікації газети – не так, щоб критичні, але й не «по шерсті». Показовою у цьому плані стала невелика замітка у квітні 2021 р. «Щодо вигляду пам’ятника є питання», у якій ми висловили деякі зауваження щодо запропонованого міською радою варіанту пам’ятника ліквідаторам до 35-ї річниці Чорнобильської катастрофи. І хоча після публікації міська рада відреагувала та внесла зміни до проєкту, додавши до каменю-моноліту ще й зображення журавля, який став символом трагедії, міський голова виявився ображеним і з того часу, так видається, носить той «камінь» за душею.
Адже вже скоро, у травні, до редакції принесли лист, у якому мер написав: «У зв’язку з необхідністю проведення ремонту системи опалення в приміщенні Олевської міської ради просимо вас до 14-го червня 2021 року звільнити займані редакцією приміщення». І – крапка. Не зазначалось жодної пропозиції: на який термін, куди перейти – на вулицю? Та найцікавіше: кошти на ремонт опалення міська рада отримала лише у липні, а сам ремонт розпочався у жовтні (нині завершується). Мета зрозуміла: тиск на редакцію, спроба незаконного виселення. У зв’язку з відмовою редакції «йти геть», 30-го червня нам направлений другий лист за підписом Сергій Лисицького, цього разу – з погрозами примусового виселення: «Олевська міська рада повторно вимагає у строк до 10 липня 2021 року звільнити займані вами приміщення (кабінети) та передати ключі. У разі невиконання вищезазначених вимог власника щодо звільнення приміщень, Олевська міська рада буде змушена звернутись до правоохоронних органів з метою примусового виселення».
Для захисту своїх законних прав редакція звернулась до Національної спілки журналістів України. Наші колеги з Києва перейнялися проблемами і надали допомогу. Зокрема, голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко підтвердив: реформована редакція має гарантоване державою право на оренду приміщення, що перебуває в державній або комунальній власності, та в якому на час реформування знаходилась редакція, строком не менше 15 років. Лист з юридичним обгрунтуванням законності оренди приміщень 7 липня редакція направила як відповідь міській раді і після цього здалося, що мерська команда припинила спроби тиску.
Та після виходу у жовтні статей з критикою дій міської ради, якими вона фактично відмовилася від проведення фінансованого державою фестивалю «Олевська республіка» до 80-річчя її утворення, у керівництва міської ради стався рецидив спроб виселення. Один із заступників навіть особисто піднявся на 4-й поверх, де перебувають журналісти-«рейдери» у начебто «захоплених» ними приміщеннях і «лагідно» попросив виселитися – до старого приміщення колишнього суду.
Редакція вчергове, 22.10.2021 р. письмово обгрунтувала законність перебування у займаних приміщеннях і надала пропозицію поновити договір оренди. Міська рада у своїй відповіді від 26.10.21 також вчергове відповіла «ні», вказавши, що редакція може отримати свої приміщення «лише шляхом аукціону». Свою відмову чиновники обгрунтували тим, що їм самим вже не вистачає місця у двох будівлях («Білому домі» та ще й у «помаранчевому»), зазначивши, що «розширюється штатна чисельність працівників та виникає подальша потреба щодо розміщення вказаної категорії працівників». Завершився лист попередженням: «в разі ігнорування вказаних вимог змушені будем звертатися до правоохоронних органів та до суду».
І 8-го листопада мер звернувся до поліції…
Що тут сказати… Прикро відчувати таке ставлення. Усі ці дії ми розцінюємо, як юридично хибні, як неприхований тиск, як недемократичне ставлення до ЗМІ та неусвідомлення їх ролі в сучасному суспільстві. А також як спроби придушити свободу слова з метою розбудови громади із авторитарними методами керівництва. Стає зрозумілим, що до керівництва прийшли люди, які ментально живуть уявленнями минулого століття, для яких ЗМІ – лише рупор для пропаганди власних досягнень.
Ми неодноразово закликали до дієвої співпраці на партнерських засадах, починаючи з виступу на установчій сесії новообраної міської ради 1 грудня 2020 року. Та, попри друк багатьох матеріалів позитивної спрямованості про діяльність міської ради, відчували з їхнього боку постійне ігнорування та небажання співпраці. Протягом року роботи нинішньої влади журналістів жодного разу (!) не було запрошено на сесії чи засідання виконкому, на важливі наради чи зустрічі. Такого відвертого ігнорування газети не було ніколи, можна лиш згадувати, як добрі часи для преси, каденції голів- попередників – Анатолія Повара та Олега Омельчука.
На жаль, змушені констатувати, що реформа децентралізації дає підстави до посилення загроз для демократії: зник певний баланс противаг на місцевому рівні, у руках голови громади концентрується значна влада над бюджетною сферою та її працівниками, збільшується їх залежність від рішень керівника. У таких умовах керівник громади мав би об’єднати всі здорові сили навколо себе і діяти в інтересах всієї громади. Усе інше – це вчорашній день.
Наостанок, кілька тез про важливість свободи слова у демократичному суспільстві від наших колег-журналістів: «У демократичній, правовій державі кожен громадянин має гарантоване законом право знати про все, що відбувається у державі чи окремій громаді. Адже без свободи слова немає демократії, без демократії немає свободи слова. У свою чергу, свобода слова і демократія неможливі у наш час без вільної, незалежної преси. Засоби масової інформації є у цьому випадку такими ж компонентами демократичної системи, як парламент, виконавча влада, незалежний суд. У цьому розумінні про них прийнято говорити як про “четверту владу”. Це образний, метафоричний вислів, який свідчить, що преса — влада своєрідна. Вона не є владою у прямому значенні слова, тобто не є аналогічною із законодавчою, виконавчою чи судовою владою.
Публічне обговорення дій представників влади – запорука того, що «власть імущі» не будуть цією владою зловживати. Жоден із диктаторів не допускає навіть у думці, що його вчинки можуть бути піддані публічній критиці. Відчуття безкарності за свої вчинки — одне з найбільш згубних для суспільного організму. Воно призводить до застою, загнивання. Суттєвою ознакою тоталітаризму є відсутність опозиції, в тому числі вільної преси, яка за своєю природою, за призначенням протистоїть волюнтаризму, несправедливості властей».
Тож, ми, як друкований орган місцевого значення, маємо дотримуватися демократичних принципів: не лише надавати можливість висловлюватись на своїх сторінках представникам різних політичних та громадських організацій, жителям громади, подавати інші точки зору,– а це є нашим обов’язком вільного засобу масової інформації.
Усіх наших читачів закликаємо підтримати газету у цей непростий час і передплатити «Зорі над Убортю» на наступний рік, що стане однією із важливих засад збереження демократії на теренах Олевщини. Лише у газеті ви знайдете найбільш об’єктивну та повну інформацію про життя наших громад…
А свої права на приміщення ми готуємося відстоювати у суді.
Василь Чепік, заступник редактора
