«Мама з татом так гордились донькою, душу вкладали»
— Останні дні переглядаю фотографії Оксанки, там вона ще підліток. Але така сучасна, доглянута, красива. Не віриться… — каже викладачка загиблої дівчини Богдана Корнацька. — Я працювала у філіалі дитячої музичної школи у Зінькові, що неподалік рідного села Оксани. Пам’ятаю як її, першокласницю, привела до мене мама. Вона помітила у дитини талант до музики. Й справді — ще маленькою Оксана виявилась досить ритмічною та пластичною дівчинкою, вже непогано так інтонувала, чисто співала. Взяли її до вокального відділу, крім того, Оксана ще займалась сольфеджіо та грою на фортепіано. Батьки навіть придбали їй омріяний інструмент, чому дівчинка була дуже рада.
— Все в неї вдавалось, — продовжує вчителька. – Відразу почали виставляти дівчинку на різні концерти, через рік відзняли їй навіть перший кліп. Місцевий поет написав вірш про цвіт маминого дому, я написала до нього музику. Зіграли у тому відео Оксана та її мама. Потім почались конкурси, з яких моя учениця поверталась із гран-прі та призовими місцями. Не лише обласного рівня, а й всеукраїнського. Їздили ми на «Крок до зірок», на запис телепрограм державного телебачення, у Болгарію, Польщу — скрізь на чарівний голос Оксани звертали увагу.
Чи не на кожен конкурс дівчину супроводжувала мама, вони із татом так нею гордились, душу вкладали. А якою актрисою вона була на сцені — і ручки складе, і усміхнеться, завжди виходив цілісний образ. Що цікаво, їй вдавався і академічний репертуар, народні пісні та навіть російські романси. Один з таких вона дуже гарно заспівала на своєму випускному. Хто б міг подумати, що ракета із російської федерації обірве життя цієї надзвичайно світлої та щирої дівчини.
«Таких дітей я більше не зустрічала»
Після дев’яти класів сільської школи Оксана Музика пішла навчатись у Хмельницький ліцей II-III ступенів Хмельницької обласної ради.
— Вона була обдарованою у всіх сферах, навіть якось в обласній олімпіаді з математики посіла призове місце. Мені здається, що це через те, що дівчина була не лише працьовитою, а й відповідальною. Пройшло не так багато часу, як вона закінчила займатись у мене, але таких дітей я більше не зустрічала, — продовжує співрозмовниця. — Вищу освіту Оксана здобула в Києві, спеціальність «прикладна математика». Батьки купили дівчині квартиру у Хмельницькому, машину. Вона працювала у компанії аналітикинею, гарно володіла англійською мовою, захоплювалась фотографією. Часу на музику не було, але не так давно Оксана розповіла рідним, що так би хотіла повернутись до співів, брати індивідуальні уроки. Та не встигла, бо почалась війна.
В особистому житті дівчини теж було все добре — вона зустрічалась із коханим Назаром, який освідчився їй. Весілля відклали на літо, бо теж було не на часі через ситуацію в країні.
— 31 грудня Оксана з коханим, подругою та її обранцем їхали містом, дівчина вирішила заїхати за подарунками для племінниць, — згадує Богдана Корнацька. — Вона сиділа збоку, Назар — за кермом. Окупанти поцілили у військову частину, ракета впала десь за 50−100 метрів від автівки. Ударна хвиля була дуже сильною, погнуло всю машину. Полетіли уламки, осколки. Наскільки мені відомо, один з них поцілив Оксаночці в шию, вона втратила багато крові, але пульс ще відчувався. Дівчині провели переливання крові, серце запустили. Мої учні сповістили мені, що дівчина поранена, у реанімації. Я навіть не зрозуміла, що сталось. Коли ж повідомили подробиці, постійно молилась, вірила, що така молода, амбітна заслужила, аби вижити. Та 1 січня Оксаночки не стало…
— Їздила до неї додому на похорон. Досі не можу отямитись, наскільки це було важко, здається, що всі виплакали море сліз… — зітхає викладачка. — Старший брат Дмитро прихилився біля сестри, гладив її чоло й прощався. Вони були дуже близькими. Оксана обожнювала двох його донечок, розміщувала їхні фотографії і називала «маленькими красунями». Приїхали і наречений та подруга з коханим із лікарні, посічені, поранені.
Подруга загиблої Марина Штейдер, яка того злощасного дня була з Оксаною в одному автомобілі, присвятила їй щемливий пост в Instagram.
«Ми дружили парами. Їздили на відпочинок завжди разом. Буковель. Туреччина. Головчинці. Останні кілька місяців ми з Оксанкою були дуже близькими подругами. Ми підтримували один одного і завжди були поруч. В нас було багато спільного. Коли почали бомбити електростанції, у них було завжди світло. Вони завжди мене забирали до себе. Я відчувала тепло від цих людей. Оксана — найсвітліша людина в моєму житті, таких добрих людей я не зустрічала ніколи. 31.12.2022. Тривога. Це був простий день, який ми хотіли провести разом, разом повечеряти, ми не хотіли святкувати, адже не має свята, коли в країні війна. Ми мали зустріти Новий рік разом. Ми поїхали на базар, бо супермаркети були закриті. Купили небагато продуктів, з’їли хачапурі і сіли в машину. Оксана хотіла купити іграшки для своїх племінниць, і ми поїхали направо. Вибух. Все помаранчеве. Позаду все горить. Мої хлопці тяжко поранені, а Оксана без свідомості, але серце стукало. 01.01.2023. На жаль, Оксану врятувати не змогли. Оксани більше немає в мому житті. Російська ракета забрала у батьків улюблену доньку, у нареченого — кохану наречену, у брата — найкращу сестру, у рідних — світлий промінчик. У мене забрали подругу. Близьку подругу. Я хочу кричати. В мене немає більше сліз. Це нестерпний біль. Моє життя не заграє більше такими фарбами, як раніше. Мого світлого промінчика більше немає…»
Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн
Джерело: fakty.ua
