Вірш «Новоріччя» житомирського поета Василя Головецького — це лірична замальовка зимового села, яке ніби зникає у заметах і вітрах, але водночас живе у пам’яті та серці ліричного героя.
Через образи снігу, завії, тиші поет створює відчуття відчуження й небуття, яке раптово змінюється теплим, майже дитячим прозрінням: дим над хатами стає символом дому, батьків, родинного затишку.
НОВОРІЧЧЯ
Сніги неміряні,
Вітри трасуючі –
Село завіяне,
Мов неіснуюче,
Мов і нема його,
Мов не було його,
Такого славного,
Такого доброго!
І раптом – на мені:
Димки над хатами!
Неначе мамині,
Неначе татові…
Василь Головецький, м. Житомир
