Останні 13 років Хуана Муньєс з іспанського Кадіса провела в добровільно-примусовій ізоляції, на відстані лічених сантиметрів від своєї сім’ї, яку вона не може ні обійняти, ні поцілувати. Якщо жінка покине притулок, то швидко помре болісною смертю. Її діти та чоловік витрачають по кілька днів складної підготовки, щоб лише двічі на рік отримати шанс просто торкнутися коханої людини. Нашу редакцію шокувала ця історія, і ми вирішили поділитися нею з вами.
ШАЛЕНА АЛЕРГІЯ ПОЗБАВИЛА НОРМАЛЬНОГО ЖИТТЯ
Життя іспанки, яка щойно стала молодою мамою, трагічно змінилося 29 років тому. У той рік чоловік посадив на їхньому городі новий сорт картоплі, і коли Хуана почала прополювати грядки, її вразив найсильніший алергічний напад. У лікарню доставили «монстра» – скрізь, де тільки можна було, розпухло тіло, що знемагає від болю. Лікарі за допомогою кортикостероїдів та інших сильнодіючих засобів усунули проблему, але організм Хуани назавжди став вразливим до хімічно активних речовин, і жорстока алергія почала переслідувати її всюди.
Примітка: картопля була оброблена новим пестицидом, який за кілька років заборонили до використання. Невідомо ні кількість жертв, ні причини події, ні навіть назву виробника отрутохімікату, масштаби проблеми також невідомі. Хуані Муньос пропонували провести розслідування та подати позови до суду, але вона не хоче проблем. І так вистачає прикростей.
АРОМАТ КВІТІВ МОЖЕ ВБИТИ
Хуана стала слабшати на очах, і тепер будь-який контакт зі звичайнісінькими речами міг обернутися для неї травмою. Після кількох років поневірянь та помилок їй нарешті поставили діагноз, а точніше – вирок. У 40-річної жінки виявилася множинна хімічна чутливість (MCS), фіброміалгія, синдром хронічної втоми та електрочутливість. Тобто кожна секунда її існування наповнена болем, і жити без ризику вона може лише у нейтральному, стерильному середовищі. Тоді родина Муньос збудувала цей ізольований будиночок-притулок, де Хуана живе останні 13 років свого «життя».
Будь-який хімікат, навіть аромат квітів, може викликати ядуху. Сонечко, дощ, вітерець – синоніми слова «біль». Чоловік Хуани вирощує для неї спеціальні органічні овочі, не використовуючи жодного грама добрив, плюс двічі на місяць вони купують особливе дієтичне м’ясо у строго довіреного виробника. Хуана може дивитися через скляні стіни на свій сад, але їй не можна торкатися рослин, щоб уникнути алергічної реакції. Вона носить одяг лише з натуральної бавовни та використовує керамічні предмети побуту.
Раз на кілька років Хуану потрібно відвезти до лікарні на плановий огляд за спеціальним протоколом, і щоразу це рулетка зі смертю, бо автомобіль не можна стерилізувати повністю. Її чоловік і діти кілька днів сидять на спеціальній дієті, очищають тіло та одяг, щоб увійти в притулок і обійняти дружину та матір, не ризикуючи вбити її. Скоро у Хуани з’явиться онук, але вона не тішить себе надією, що будь-коли зможе взяти його на руки. Єдине, заради чого їй ще хочеться жити, – це продовжити боротьбу з хворобою, щоб допомогти іншим людям. Нещодавно Хуана стала добровольцем для тестів спеціальної дихальної маски для алергіків і змогла вперше за десяток років недовго погуляти своїм садом і обійняти стареньку матір.
