Уявіть: ви пережили страшну епідемію, яка забрала життя багатьох ваших сусідів. Робочих рук бракує, тож нарешті з’явилася можливість вимагати за свою працю більше грошей. Але замість вищої платні ви отримуєте королівський наказ: працювати за старими розцінками, не залишати службу без дозволу й не відмовлятися від найму. За порушення загрожує в’язниця.
Саме такі правила запровадили в Англії у 1349 році, коли країна ще потерпала від епідемії чуми, відомої як Чорна смерть.
18 червня король Едвард III видав «Ордонанс про робітників». Документ став спробою змусити людей працювати на умовах, вигідних землевласникам і роботодавцям.
Чому після чуми людей змушували працювати
Чорна смерть охопила Європу в середині XIV століття. До Англії епідемія дісталася у 1348 році. За оцінками істориків, упродовж першої хвилі країна втратила приблизно половину населення.
Наслідки виявилися катастрофічними. Господарства залишалися без працівників, поля — без людей, які могли б їх обробляти, а землевласники дедалі частіше стикалися з нестачею наймитів.
Водночас для тих, хто пережив епідемію, відкривалися нові можливості. Коли робочих рук стало менше, працівники могли обирати, кому запропонувати свої послуги, й вимагати вищої винагороди.
Заможних землевласників така ситуація не влаштовувала. Вони звикли до дешевої та залежної робочої сили, тому підвищення зарплат сприймали як загрозу власним доходам і звичному суспільному порядку.
Королівська влада стала на їхній бік.
Кому загрожувала в’язниця за відмову від роботи
Ордонанс 1349 року зобов’язував працездатних чоловіків і жінок віком до 60 років приймати відповідну роботу, якщо вони не мали власних засобів до існування, землі, постійного ремесла чи іншого заняття, яке забезпечувало їм прожиток.
Отже, закон не вимагав, щоб абсолютно кожен мешканець Англії обов’язково служив наймитом. Проте для безземельних і незаможних людей свобода відмовитися від небажаної роботи була суттєво обмежена.
Якщо людині пропонували відповідну службу, а вона відмовлялася, справу могли передати місцевій владі. У разі підтвердження порушення передбачалося ув’язнення — аж доки порушник не надасть поручительства, що погодиться працювати.
Покарання загрожувало й тим, хто самовільно залишав роботу раніше завершення домовленого строку. Іншим господарям забороняли приймати таких працівників на службу.
Особливо суворо влада намагалася контролювати зарплати. Робітникам не дозволяли вимагати більше, ніж було заведено платити до епідемії. Обмеження стосувалися не лише сільськогосподарських наймитів, а й представників ремесел.
Так виник парадокс: після катастрофічної нестачі робочих рук праця людей стала ціннішою, але держава намагалася не допустити, щоб вони отримали від цього економічну вигоду.
Чому під обмеження потрапила навіть милостиня
У середньовічному суспільстві допомога нужденним традиційно була важливою частиною християнського життя. Їжу й притулок бідним надавали монастирі, церковні установи та приватні благодійники.
Проте королівська влада дедалі жорсткіше розділяла людей, які не могли працювати, і тих, кого вважала працездатними.
Ордонанс 1349 року забороняв подавати милостиню здоровим жебракам, які, на думку влади, могли заробляти на життя працею. Мета була прямо пов’язана з примусом до найму: позбавити таких людей можливості виживати без роботи.
Це означало, що під загрозою покарання могли опинитися не тільки люди, які відмовлялися працювати, а й ті, хто намагався їм допомогти.
Водночас середньовічна бідність мала різні причини. Селяни могли втратити засоби до існування через неврожай, хвороби, смерть годувальника чи нестачу землі. Відсутність постійного заробітку далеко не завжди була питанням особистого вибору.
Чи вдалося королю зупинити зростання зарплат
Ні, повністю досягти своєї мети англійській владі не вдалося.
У 1351 році парламент ухвалив «Статут про робітників», який доповнив і уточнив попередній ордонанс. Він встановлював обмеження винагороди для різних видів сільськогосподарської праці, регулював наймання та пересування робітників.
Для порушників передбачали штрафи, колодки й ув’язнення. Проте виконувати такі правила виявилося складно: роботодавцям усе одно були потрібні люди, а працівники намагалися знаходити вигідніші умови.
Сучасний британський історик Марк Бейлі, який досліджував застосування трудового законодавства після Чорної смерті, дійшов висновку, що його ефективність була обмеженою.
Обмеження зарплат і пересування також стали одним із джерел напруження між селянами та владою. Через кілька десятиліть, у 1381 році, Англію охопило велике селянське повстання. Воно мало кілька причин, зокрема податковий тиск, кріпосну залежність і невдоволення трудовими обмеженнями.
Історія англійських законів 1349–1351 років показує, наскільки по-різному одна й та сама катастрофа вплинула на суспільство. Для землевласників епідемія означала втрату дешевої робочої сили. Для частини працівників — можливість отримувати більше. А королівська влада намагалася зберегти попередній порядок навіть за допомогою ув’язнення.
Та найбільш промовистим виявився результат: попри суворі закони, економічні зміни, спричинені Чорною смертю, зупинити не вдалося.
Хочете читати більше корисних матеріалів про життя, здоров’я, побут і суспільство? Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
