У 2024 році Ольга Сопруненко разом із родиною залишала рідне Селидове на Донеччині. Серед речей, які вона вирішила забрати, була колекція із 25 ляльок. Деякі з них сумно дивляться великими очима, інші насупили губи або усміхаються. Тепер ці незвичайні ляльки живуть разом із господинею у селі Ворсівка Малинської громади на Житомирщині. Вони нагадують їй про життя до переїзду та дім, який опинився під російською окупацією.
Свою колекцію Ольга показала журналістам Суспільного Житомир. Про ляльок вона говорить як про давніх знайомих: знає вираз обличчя кожної, пам’ятає, де її придбала, і пояснює, чим саме та привернула увагу.
А коли мова заходить про Селидове, стає зрозуміло, чому під час переїзду жінка не залишила колекцію.
«Це моя частинка дому», — говорить Ольга.
Рідне місто нині окуповане. За словами жінки, родина вже не розраховує повернутися до колишнього життя там.
Усе почалося з ляльки, яка нагадала про дідуся
Колекціонувати ляльок Ольга почала у 2017 році. Тоді вона шукала іграшки для своїх дітей і натрапила у Viber-групі на незвичайну ляльку. Та настільки їй сподобалася, що жінка придбала її для себе.
«Я її назвала Ляля», — пригадує колекціонерка.
Ім’я з’явилося не випадково. У дитинстві дідусь називав Ольгу Льолею. Тож перша лялька отримала ім’я, пов’язане з родинним спогадом.
Пізніше жінка почала шукати інші цікаві екземпляри на сайтах оголошень. Часто продавці пропонували відразу кілька ляльок одним лотом. Так купувати було вигідніше, а колекція поступово збільшувалася.
Зрештою Ольга зібрала 25 ляльок. Вони різні за розміром, зовнішністю та настроєм, який передають їхні обличчя.
Одні плачуть, інші ображаються: чому Ольга обирає незвичайні обличчя
Головне для колекціонерки — міміка. Її цікавлять ляльки, які передають емоції. Особливо ті, що виглядають засмученими або ображеними.
Одна з ляльок має надуті губи й такий вираз обличчя, ніби ось-ось заплаче. Інша дивиться сумно, ще одна — весело. Господиня розрізняє їх за поглядами, усмішками та дрібними рисами обличчя.
«Вони для мене як діти», — пояснює Ольга.
Жінка вважає, що кожна з них має власний характер. Одні ніби ображені на світ, інші дивляться на нього грайливо.
Це інтер’єрні колекційні ляльки. Їх не купують для звичайних дитячих ігор: вони стоять на полицях і стають частиною домашньої обстановки.
Не всі знайомі поділяють захоплення Ольги. Декому її ляльки здаються навіть страшними. Та сама колекціонерка помічає в них красу, якої інші можуть не бачити: карі очі, веснянки, незвичайні губи та виразний погляд.
Чому найбільше їй подобаються саме сумні ляльки
У колекції є й усміхнені обличчя, проте особливу увагу Ольга приділяє лялькам із сумним виразом.
«Мені більш подобаються сумні», — зізнається жінка.
Вона пояснює, що такі обличчя здаються їй природнішими. Водночас колекціонерка із задоволенням показує й веселу ляльку, чия усмішка та зубки одразу привертають увагу.
Більшість експонатів мають середній розмір. Найменша лялька зображує хлопчика. За словами господині, він чимось нагадує маленького пекаря з ресторану.
Одним лялькам потрібно пошити одяг, іншим — привести до ладу волосся
Колекціонування для Ольги не закінчується покупкою. Деякі ляльки потрапляють до неї без одягу або з неохайним волоссям.
Для таких експонатів господиня шукає відповідне вбрання, а іноді планує пошити його сама. Волосся обробляє кондиціонером, а потім обережно розчісує.
Частина ляльок ще чекає на новий одяг. Ольга поступово приводить їх до ладу, щоб кожна мала вигляд, який їй подобається.
Усі ці речі жінка продовжує зберігати вже на Житомирщині, далеко від міста, де почалася її колекція.
Із Селидового до Ворсівки: чому жінка не залишила своїх ляльок
Коли у 2024 році родина Сопруненків виїжджала з Донецької області, потрібно було вирішити, які речі взяти із собою.
Ольга забрала всі 25 ляльок. Колекція, яку вона збирала з 2017 року, переїхала разом із родиною до Ворсівки Малинської громади.
Для господині ці речі пов’язані з попередніми роками життя. Перші покупки, спогади про дідуся, улюблені обличчя — усе це залишилося з нею після вимушеного переїзду.
У Малинській громаді є й інші історії людей, яким довелося залишити свої домівки через війну. Наприклад, у селищі Гранітне створили групу взаємопідтримки «Ти не один» для переселенців. Згодом до її зустрічей почали долучатися й місцеві жителі старшого віку.
А Ольга Сопруненко продовжує доглядати за своєю колекцією у Ворсівці. Вона показує ляльок із різними обличчями, розповідає про їхні особливості й зберігає речі, які привезла з рідного Селидового.
«Це моє серце, моя душа», — каже жінка про свої ляльки.
Хочете більше цікавих новин і корисних матеріалів?
Підписуйтеся на «Субота Онлайн» у Telegram або Facebook.
