11 лютого виповнюється чергова річниця від дня народження композитора Анатолія Пашкевича, чиї твори давно стали народними. Кореспонденти сайту «Субота Онлайн» дізналися, як на Житомирщині бережуть пам’ять про митця.
Є пісні, які звучать ніби зсередини. Їх не треба вчити чи спеціально запам’ятовувати — варто лише почути перші акорди, як кожен одразу впізнає в них себе, свій рідний дім і мамині руки. Саме такою є до болю знайома композиція «Мамина вишня», яку знають і співають цілі покоління українців.
Як з’ясували журналісти сайту «Субота Онлайн», посилаючись на повідомлення Баранівської міської ради, сьогодні, 11 лютого, коли українці згадують давні народні традиції, громада з особливою теплотою вшановує пам’ять видатного композитора Анатолія Максимовича Пашкевича (1938–2005). Його музика не просто увійшла в історію, вона буквально стала частиною нашої національної душі.
Легендарна пісня «Мамина вишня» (відома багатьом за першим рядком «Знову наснилось дитинство») з’явилася на світ у 1978 році. Це був плід неймовірної творчої співпраці маестро Пашкевича та відомого українського поета Дмитра Луценка. Анатолій Максимович був настільки глибоким, неперевершеним мелодистом, що його авторські твори дуже швидко стали сприйматися як народні. А це, погодьтеся, найвища нагорода для будь-якого митця — стати в один ряд із творцями автентичної спадщини, збереженням якої так пишається наша Житомирщина.
Чому Баранівка пам’ятає?
Для місцевої громади ім’я Анатолія Пашкевича має винятково важливе значення. Мало хто знає, але саме в Баранівці робив свої перші творчі кроки цей видатний диригент і композитор. Сьогодні на фасаді міського Будинку культури встановлено меморіальну дошку. Це тихий, але дуже промовистий знак безмежної вдячності від земляків.
Пам’ять про митця тут живе не лише у граніті, а й у живому звучанні. У місті регулярно проходить хоровий фестиваль, який гордо носить назву «Мамина вишня». Він збирає талановиті колективи, об’єднує зовсім юних виконавців зі старшим поколінням і щоразу доводить просту, але таку важливу сьогодні істину: поки звучить пісня — живе пам’ять, а поки живе пам’ять — живе і наша Україна.
