На Житомирщині бабусі з Новогуйвинської громади за пів року пошили півтори тисячі подушок для військових.
Про це розповіла волонтерка Валентина Мініна.
За її словами, бабусі розпочали шити подушки з серпня 2022 року. За цей час півтори тисячі подушок передали військовим на передову та у шпиталі.
82-річна Валентина Мініна свою однокімнатну квартиру перетворила на майстерню. У під’їзді стоять мішки з синтепоном, у кімнаті – запаковані готові подушки для відправки. Валентина Миколаївна каже, що їхніми подушками військові доукомплектовують спальники та використовують у танках, як підстилку на сидіння водія.
“Коли в інтернеті мені хлопчик написав: “Ваші подушки – це те, що треба!”. Я отримала таке добро від цих слів, що ми вже не зупинялися – шили і шили”, – говорить Валентина Мініна.
Матеріал для подушок приносять сусіди та волонтери. Перші подушки бабусі шили руками, а потім з’явилася швейна машина.
“Спочатку я руками пошила близько ста подушок. Потім до мене приєдналися ще жінки. Неподалік живе молодша сусідка, у неї є швейна машинка. Я запитала Олену чи не могла би вона допомогти – вона з задоволенням погодилась”, – каже Валентина Мініна.
Ще одна 78-річна волонтерка Людмила Васютіна розповідає, що на виготовлення однієї подушки витрачається 15-20 хвилин. Головне, аби синтепон був якісний.
“Ріжемо, заповнюємо подушку та розрівнюємо всі куточки. Потім руками все зашиваємо. Це наша робота”, – говорить Людмила Васютіна.
Зять Валентини Мініної Володимир Туленко допомагає пакувати подушки та розвантажувати матеріали. Чоловік каже, коли жінки працюють, то навіть забувають поїсти.
“Приготувати їсти – це моя робота. Але вони навіть часу не мають, щоб поїсти. Отак сядуть і забувають про все. Я каву роблю пригощаю. Все, що потрібно, все, що скажуть – допомагаю”, – говорить Володимир Туленко.
Волонтерки майже до кожної подушки пришивають кишеню, куди кладуть захисну молитву для воїнів.
“Він кладе свою голівку на подушечку, перехрестився, подякував Богові, згадав про свою сім’ю, діток, рідних. Потім подумає про військові справи та уявить, як люди зустрічатимуть після перемоги”, – ділиться Людмила Васютіна.
Подушки бабусі-волонтерки шиють у яскравих кольорах, аби це нагадувало військовим про теплий дім, де їх чекають із перемогою.
“Гітлер забрав моє дитинство, а Путін – старість. Коли почалась Друга світова війна, то мені було 3 місяці. Зараз, коли дивишся на те, що відбувається – відчуваєш лють. Зрозуміти поведінку тих людей неможливо. Звичайно не зупиняюсь, бо хочу, щоб перемогли та вірю в те, що переможемо!”, – каже Валентина Мініна.
Свою тисячну подушку волонтерки зберігають. На ній хочуть зібрати підписи всіх людей, котрі долучилися до цієї справи – давали тканину, синтепон та шили.
Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн
Джерело: suspilne.media
