На річці Уборть біля села Перга на Житомирщині у вересні 2026 року водність становила лише 12% місячної норми. На окремих ділянках Прип’яті вода взагалі перестала текти. Навіть сильні дощі вже не завжди допомагають річкам швидко відновитися.
Чому Полісся, яке здавна вважали багатим на воду краєм, потерпає від посухи? І що потрібно зробити, аби річки знову стали повноводними? Про це в інтерв’ю газеті «Світ» розповів академік НАН України, директор Українського гідрометеорологічного інституту Володимир Осадчий.
Полісся без води: що показали вимірювання
У вересні на Уборті біля Перги зафіксували один із найнижчих показників водності. Для порівняння, на Південному Бузі біля Пирогівців вона становила лише 7% місячної норми, біля Тростянчика — 8%, а на Дністрі поблизу Заліщиків — 12%.
Ці цифри показують, наскільки середня витрата води на конкретних гідрологічних постах відрізнялася від звичайної для вересня. Йдеться про обсяг води, що проходить через певну ділянку річки, а не про відсоток води, яка фізично залишилася в руслі.
За даними Українського гідрометеорологічного центру, у вересні на Прип’яті біля Річиці та Люб’язя, а також на окремих притоках спостерігалася стояча вода. Річкові русла залишалися заповненими, але течія на цих ділянках припинилася.
Для Житомирщини історія Уборті має ще й місцеву передісторію. У серпні після звернення громадянина екологічні інспектори обстежили річку Уборть нижче Лопатицької гідроелектростанції. Після виїзду вони звернулися до відповідальних установ щодо необхідних заходів для підтримання належного водного режиму.
Чому навіть сильний дощ уже не рятує річку
Здавалося б, відповідь проста: якщо річка обміліла, потрібен добрий дощ. Але академік Осадчий пояснює, що після тривалої посухи ситуація значно складніша.
Річка живиться не тільки дощем, який випав сьогодні. Її підтримують запаси вологи в ґрунті, підземні води та сніг, що тане навесні. Коли опадів довго бракує, ці запаси поступово виснажуються.
Перші рясні дощі тоді насамперед поповнюють сухий ґрунт і підземні горизонти. До річки доходить лише частина води, а короткочасний підйом рівня може швидко закінчитися.
Показовий приклад — Сула. У вересні в її басейні випало 274% місячної норми опадів. Тобто майже втричі більше звичайного. Водночас водність річки в нижній течії становила лише 30% норми.
Дощу було багато, але виснажена водна система не змогла одразу відновити звичний стік.
Потепління додатково змінює цей баланс. За високої температури зростає потреба атмосфери у волозі, а отже, за наявності води посилюється випаровування з поверхні ґрунту, водойм і через рослини.
Змінюються й зими. Сніг накопичується інакше, частішають відлиги, частина води надходить до річок раніше. Через це весняне водопілля може ставати слабшим, а влітку запасів води бракує.
Чому міліє навіть болотисте Полісся
Для півночі Житомирщини особливо важливий стан боліт, торфовищ та осушувальних каналів.
Протягом десятиліть на Поліссі створювали системи, які мали відводити надлишкову воду із заболочених земель. Це допомагало використовувати території для сільського господарства. Але під час посухи швидке відведення води може погіршувати ситуацію.
Замість того щоб залишатися у ґрунті та підтримувати його вологість, вода йде каналами далі. Тому науковці пропонують там, де дозволяють місцеві умови, керувати роботою осушувальних систем залежно від сезону.
Для цього можуть використовувати шлюзи-регулятори, які дають змогу утримувати частину вологи в сухі періоди.
Відновлення деградованих торфовищ і заплав також допомагає підтримувати водні запаси. Але кожна територія потребує свого рішення: бездумне перекриття осушувальних каналів може спричинити підтоплення земель і населених пунктів.
Для Полісся завдання полягає в тому, щоб не відводити зайву воду під час посухи, зберігаючи водночас можливість безпечно пропускати її в періоди надмірних опадів.
Чи забирає воду з Прип’яті Дніпро-Бузький канал
Є й інша обставина. Частину води Прип’яті відводять через Білоозерську водоживильну систему для забезпечення роботи Дніпро-Бузького каналу в Білорусі.
За словами Володимира Осадчого, такий перерозподіл стоку справді існує і впливає на водний баланс пов’язаних ділянок річки. Особливо відчутним водозабір може бути під час маловоддя.
Водночас масштаб впливу саме у 2026 році залежить від фактичних обсягів відведення води та режиму роботи гідротехнічних споруд.
Для басейну Прип’яті мають значення також кількість опадів, стан ґрунтів, підземне живлення та робота місцевих осушувальних систем.
Вода почала приходити не тоді, коли раніше: що показали 131 рік спостережень
Одна з найцікавіших змін українських річок стосується навіть не загальної кількості води, а пори року, коли вона надходить.
Науковці Українського гідрометеорологічного інституту дослідили 131 гідрологічний рік спостережень за Десною біля Чернігова — від 1894/95 до 2024/25 року.
Порівняння двох тридцятирічних періодів — 1901–1930 та 1991–2020 років — показало, наскільки змінився сезонний розподіл стоку.
- Частка зимового стоку збільшилася з 11,7% до 20,8%.
- Частка весняного стоку скоротилася з 59,2% до 44,7%.
- Середній річний максимум середньодобових витрат води зменшився на 64,9%.
- Основна маса річного стоку тепер проходить приблизно на дев’ять днів раніше.
Раніше значну частину води річка отримувала під час весняного танення снігу. Тепер більша її частка проходить узимку та на початку весни.
Для водосховищ це створює нове завдання: накопичувати воду тоді, коли її більше, і забезпечувати потреби населення та господарства в маловодний сезон.
Як можна повернути воду в річки
Науковець називає кілька напрямів, які можуть допомогти зберегти водні ресурси України.
Утримувати воду на Поліссі. Регулювати осушувальні системи, відновлювати деградовані торфовища та заплави, зберігати природні ділянки поповнення підземних вод.
Зменшувати втрати в сільському господарстві. Мульчування та збереження рослинних решток допомагають ґрунту довше утримувати вологу. Важливі також раціональний обробіток земель і полив відповідно до фактичної вологості ґрунту.
Раціонально керувати водосховищами. Частину зимового та весняного припливу можна накопичувати для використання влітку. Водночас численні нові мілкі ставки можуть збільшувати випаровування і зменшувати кількість води нижче за течією.
Контролювати водозабір. Для Південного Бугу, Росі, Сули, Ворскли та інших маловодних річок важливе дотримання обґрунтованих режимів використання води й роботи гідротехнічних споруд.
Окремий напрям — технології штучного збільшення опадів. У світі досліджують вплив на певні типи хмар за допомогою спеціальних реагентів, які можуть сприяти утворенню опадів за відповідних атмосферних умов.
Українські науковці також мають досвід таких досліджень. Володимир Осадчий сподівається на їх відновлення та розвиток після війни. Особливу увагу він пропонує приділити осіннім і зимовим хмарним системам, коли додаткові опади можуть допомогти поповнювати водні запаси.
Однак такі технології потребують випробувань, оцінювання результатів та економічної доцільності. Вони працюють лише за певних атмосферних умов і не здатні створити дощові хмари за їх відсутності.
Найближчий практичний напрям для українських річок, за оцінкою академіка, — зменшувати безповоротне споживання води, утримувати вологу у водозборах і змінювати правила управління водними ресурсами відповідно до нового кліматичного режиму.
Для Уборті, Прип’яті та інших річок Полісся це передусім означає краще управління осушувальними системами, контроль водозабору та збереження підземних запасів, які підтримують течію навіть тоді, коли дощу немає.
Фахівці обстежили річку Уборть у Житомирській області через повідомлення про обміління
Хочете більше цікавих новин і корисних матеріалів?
Підписуйтеся на «Субота Онлайн» у Telegram або Facebook.
