Суботня інформація

На особистому фронті без змін

Веду щиру і довірливу розмову з сусідкою Людмилою Сергіївною. Це було до війни… Відтепер так буде завжди: це було до народної війни. Жінка завжди вважала свою родину найкращою, незважаючи на відсутність чоловічої статі. Над бабусею Василиною все життя знущався завжди п’яний чоловік, а перед мамою Галиною стояла дилема: чи робити аборт, чи виховувати дитину без батька. Жінка любила жартувати, що доньку знайшла в капусті, а чоловіка не вдалось. Мама, однак, заміж виходила, та це було, як то кажуть: давно і неправда. «Без чоловіків спокійніше!», – стверджували представниці жіночого царства. Хоча мама Галина до глибокої старості зберігала струнку поставу. Особисте життя кожної з жінок не склалося. Образу безбатченка (в народі таких дітей називають байстрюками) перемогла любов до бабусі і мами. Рідні називали Людмилу ласкаво Люсею. І це ім’я закріпилося на все життя.

         Подруг у Люсі було багато – сусідські дівчата, однокласниці в школі N 5, де навчалася, а от хлопців… Дівчина не уявляла, про що розмовляти з хлопцями, і тому уникала їх. Закохавшись, як Люсі здавалося, в однокласника, на перервах знімала окуляри з товстими лінзами і ходила по коридорах школи – колишнього замку уніатських митрополитів. Подружка слідкувала за об’єктом, на уроці розповідала: подивився – три рази… Все рівно дівчині здавалося, що жоден парубок не зверне на неї уваги.

         Влітку Люся відпочивала у бабусі Василини. Недалеко від Радомишля, неподалік річки Мики, розкинулося село Кичкирі. Назва села досить незвичайна для Полісся. Юний сусід Артем, схожий на казкового героя, майже не спілкувався з сільськими однолітками. Страждав хлопець та й годі! Вчився, казали, зранку до вечора. Аж змарнів. Носа з книжок не показував. Мріяв поступити на навчання до Київської духовної семінарії. Хлопець з сільським розумом – це від природи. Він майбуть знає, що  гарний, подумала дівчина.  В парубка Люся серйозно закохалася. Якось ввечері, в спокусливій сукні дівчина зайшла до будинку Артема і сповістила, що до нього є справа.  «Пройдемося – поговоримо!» – запропонувала дівчина. Пішли по дорозі до конюшинного поля, на якому височіли копці свіжоскошеної трави. Люся знала, що після танців у будинку культури молодь займала майже всі копиці. Вночі, при яскравому місячному світлі, це виглядало кумедно і здавалося справжньою любовною романтикою.

         Люся дуже емоційно розповідала смішні історії про подружок у місті, домашнього кота Барсика. Кирпатий ніс парубка, рясно покритий повстяним ластовинням, так і дерся догори… Усмішка була по-доброму щира…

  • Сусідко, ти про що поговорити хотіла? А то потрібно кілька рівнянь розв’язати. – На обличчя хлопця шкода було дивитися.
  • Гаразд, пішли присядемо, я тобі життєве рівняння підкажу, – багатообіцяюче промовила Люся і попрямувала до ближньої копиці.
  • Я люблю тебе, Артеме! – Урочисто заявила дівчина, щойно присіли на м’яку траву.

        Хлопець збентежився, розгубився, до такого повороту подій не був готовий. Люся все давно вирішила, обняла його за шию. Артем намагався відсторонитися руками і поцілував в чоло. Та дівчина міцно тримала Артема в обіймах. Шансів у хлопця не було – Люся перевищувала його в фізичній силі. Дівчина дихала на повні груди і пригорнулась до Артема. Дівчині здавалось, що вона  щаслива.

        В неділю зранку, білий, як молоко, туман клубочився над микським ставком, розходились по домівках. Бабуся Василина дізналася одразу. Зрозуміла з поведінки онуки. Коли дівчина повернулася додому, то не знала, де знайти собі місце. Розгублено ходила кімнатами, не чула про що говорила старенька. Бабуся подивилася в очі Люсі і запитала: «Онуко, ти що, з чоловіком була, ох, бідося і що мені з тобою робити?» Ніби Люся могла відповісти. Василина вийшла тихенько, зачинивши двері. А дівчина лежала і знала, що зараз заплаче, і заплакала… Після того ганебного випадку, зустрівшись на вулиці, Артем страшенно червонів і поспішав скоріше піти геть.

        Я уважно слухав Людмилу Сергіївну і хотів дещо сказати, та промовчав. В житті кожної людини трапляються ганебні випадки про які згодом соромно згадувати. Моя улюблена вчителька, Юлія Пилипівна Тарасевич, до якої тягнулася молодь, з нею радилися навіть вчителі з багаторічним педагогічним стажем, якось мені сказала: «Наші дівчата занадто емансиповані. Я не знаю, коли школяркам говорити про це: у восьмому класі ще рано, у 10-му – вже пізно».

        Затяжна депресія не минала, та життя тривало. Збігали роки. Люся надіялась, що не зможе знайти своє щастя і залишиться одна. Парубки й чоловіки обходили дівчину стороною, не звертаючи уваги на рідкісну красу – висока, чорноброва, з очима танучого снігу, м’яка і жіноча. Дівчина дивилась на чоловіків з тривогою і сумом, як безхатні собаки на морозиво, яким смакують перехожі. Люся любила фантазувати, мріяла, що вийде заміж за порядного чоловіка, народить дітей і життя буде довгим та щасливим.

        І все ж – доля усміхнулася красуні. З Ігорем познайомилася у Коростишівському педагогічному училищі, де навчалася. Здобувши попередній печальний досвід, Люся подумала, що нехай буде некрасивий, але надійний чоловік. Хлопець живий, веселий, без комплексів, навіть сумні очі не відштовхнули його від дівчини. Можна сказати – Люсі пощастило. Потайки зустрічалися, щоб в училищі не пліткували. Здавався надійним і порядним. Ігор дарував коштовні подарунки, часто повторював: «Люся, я боюся, що в тебе влюблюся». Хлопець називав дівчину «моя пані». Ніжна і шляхетна.  Минули місяці зустрічей, хлопець запросив у кафе, подарував квіти і провів до будинку, де Люся квартирувала. Вона запросила на чашечку кави і залишила до ранку.

        Ігор запропонував руку і серце, що здавалося неймовірним. Прийняла пропозицію, не задумуючись ні на хвилинку. Чи була то любов? Люся покохала Ігоря відразу, коли проявив до неї зацікавленість. Усі друзі Ігоря казали, що з дружиною пощастило.

        В сімейному житті чоловік виявився жадібним і сварливим. Не міг сидіти на одному місці, постійно тягло у подорожі. Найбільше чоловіка цікавили риболовля та мисливство, де проводив значну частину свого вільного часу. Дружина тихо страждала, що чоловік мало приділяє увагу жінці. Та не подавала вигляду, бажаючи оточити Ігоря увагою та любов’ю. Але почуття чоловіка до неї згасали. Не дивлячись на всі зусилля дружини, а також, незважаючи на їхніх двох діток, чоловік пішов до іншої жінки, набагато молодшої. Ні сльози дружини, а ні запевнення кохати до домовини не заставили його змінити своє рішення. І тут раптово все перевернулося! Люся виливала всю скривджену душу, весь жіночий відчай.

Чому дивуватися – сказала Люся.

        З погляду сивоволосої мудрості, я сказав:

  • Важко без чоловічої підтримки. Можливо, варто звернути увагу на інших чоловіків?
  • Та що Ви? – Відповіла Людмила Сергіївна. При цьому надзвичайно округлила очі. – Кому я потрібна з двома дітьми? Боюся, що після нового випробовування долі знову залишуся одна.
  • Посміхається сама до себе жінка у власній хаті, і зморшки на обличчі розгладжуються.

       І все ж –  жіноча доля завжди повна несподіванок. І хто з покинутих жінок скаже, що всі чоловіки – не негідники? Звичайно, не кожен розлучений чоловік має прокляття. Людмила Сергіївна – справжня жінка: майстерно водить авто, цікавиться новинками моди, має вишуканий смак. Незважаючи на такий непростий час, головна надія жінки на краще майбутнє – дві підростаючі доньки. У жінки власний рецепт щастя: вона щаслива, що для дітей робить добру справу. Бабуся Василина, мама Галина і Людмила Сергіївна щиро вірять в Перемогу і щасливу долю для дітей. 

Олександр Пирогов

м.Радомишль

 

Схожі матеріали

Популярні новини