Василь Вікторович Корнійчук народився 19 лютого 1986 року. Був найменшим сином у великій родині Корнійчуків, яка жила в селі Великі Низгірці на Житомирщині.
Тут Василь навчався в місцевій школі, тут зростав разом з шкільними товаришами та сільськими друзями, допомагав батькам, словом жив як і тисячі його сучасників кінця епохи соціалізму та початку епохи незалежності.
Після школи Василь Корнійчук здобув фах маляра-штукатура в Бердичівському будівельному ПТУ та деякий час працював на різноманітних будівництвах. Особисте сімейне життя, на жаль було недовгим, тож він знову повернувся до родини та жив її спільними турботами.
Після метушні будівництв він знайшов собі спокійнішу роботу на взуттєвій фабриці «РІФ-1», де швидко опанував нову спеціальність, а згодом став і бригадиром. Попрощатись зі своїм колегою сьогодні прийшла велика делегація від взуттєвої фабрики і всі вони згадували загиблого лише найкращими словами.
Саме з підприємства і був мобілізований до лав ЗСУ Василь Корнійчук в лютому 2025 року, хоча крепким здоров’ям він ніколи не вирізнявся, тому і не служив строкову службу. Телефонував часто рідним, заспокоював, проходив підготовку на полігоні, а потім його підрозділ став на захист позицій на Харківщині.
Ще на початку червня зв’язок з ним раптом обірвався, але достеменної інформації що сталось рідні не знали, тому й животіла надія на те, що їх син і брат живий, але… Як потім стало відомо він загинув під час артилерійського обстрілу позицій ще 8 червня 2025 року. І лише сьогодні тіло загиблого привезли на рідну Бердичівщину.
В гарнізонному будинку офіцерів зі скорботними промовами виступили депутат міської ради Василь Толочко та голова Семенівської громади Наталія Семенюк. А траурна процесія знову сьогодні пройшла вулицею Артилеристів, яка за три з лишком роки вже бачила кілька сотень подібних процесій.
В Семенівській громаді сьогодні прощались із 57-им жителем громади, який загинув на війні, а в Великих Низгірцях, де на сільському цвинтарі знайшов свій останній спочинок загиблий воїн вже майорить шість синьо-жовтих прапорів. Доля ще двох односельців так і невідома досі, і скільки ще буде таких сумних прощань, ніхто не знає…
Ріо-Бердичів
