«Миші його не так їдять»: чому на Житомирщині утеплювали хати мохом, а на стелю сипали пісок

Мох у стінах, солома під ногами на горищі, а над стелею — до 30 сантиметрів піску чи глини. Так колись утеплювали хати на Поліссі. Особливо цікаво, чому серед доступних матеріалів господарі цінували звичайний лісовий мох: він допомагав утримувати тепло, а миші, за спостереженнями місцевих жителів, псували його менше, ніж солому.

Як працювало таке утеплення, можна дізнатися завдяки справжній хаті із села Дідковичі на Коростенщині. Її збудували в другій половині XIX століття, а згодом перевезли до етнографічного комплексу «Українське село». Старовинна будівля зберегла особливості житла, яке споруджували без мінеральної вати, пінопласту та сучасних будівельних сумішей.

Навіщо між сосновими колодами клали мох

Поліські хати найчастіше будували з дерева. Для стін обирали сосну, а нижню частину зрубу, яка потребувала особливої міцності, нерідко робили з дуба.

Але навіть добре підігнані колоди не прилягали одна до одної настільки щільно, щоб між ними зовсім не залишалося щілин. Через ці проміжки до хати могло проникати холодне повітря.

Тому під час укладання кожного нового ряду колод між ними розміщували мох. Він заповнював нерівності деревини. Згодом шви замащували білою глиною з обох боків стіни.

Саме так збудована хата із Дідковичів. Її стіни складені із широких соснових плах, а нижній вінець — дубовий. Деревину з’єднали без сучасних металевих кріплень, використовуючи традиційні замки.

Мох цінували й під час облаштування стель. У етнографічному описі поліського житла збереглося пояснення місцевих жителів: «Мох клали, щоб було тепло».

Чому мох вважали кращим за солому

Солома теж була доступною та широко використовувалася в будівництві. Та поліщуки помічали між нею і мохом різницю.

За народними спостереженнями, висушений мох гірше займався і менше приваблював мишей. Господарі пояснювали свій вибір просто: «Його не так, як солому, їдять миші».

Саме тому мох використовували там, де хотіли зменшити ризик пошкодження утеплювального шару гризунами.

Водночас солому не відкидали. Для неї було інше важливе застосування: її розстеляли на горищі перед тим, як засипати стелю піском.

Навіщо на стелю насипали до 30 сантиметрів піску

Сьогодні на горищі зазвичай можна побачити спеціальні утеплювальні матеріали. А в старих поліських хатах над дошками стелі лежав товстий шар землі, сухого піску або глини.

Один із поширених способів виглядав так: спочатку на стелю розстеляли довгі стебла житньої соломи. Такий настил міг сягати приблизно п’яти сантиметрів завтовшки.

Зверху насипали добре висушений пісок. Його шар залежно від місцевості та особливостей будівлі становив від кількох сантиметрів до 30.

Солома не давала піску просипатися крізь щілини між дошками. А піщаний насип був частиною теплоізоляції та водночас виконував протипожежну функцію.

У народних поясненнях збереглося коротке формулювання: «Пісок сипали, щоб у хаті було тепло».

Замість соломи як нижній шар могли використовувати мох, льняну кострицю, соснову глицю та навіть сухе дубове листя. У різних селах матеріали поєднували по-своєму.

Що збереглося у старовинній хаті з Дідковичів

Хата з Коростенщини, яку сьогодні можна побачити в музеї «Українське село», має три частини: житлову кімнату, сіни та комору.

Стіни житлової кімнати побілені глиною. Праворуч від входу стоїть піч, збудована з глиняних вальків. А дерев’яна стеля утеплена шаром глини завтовшки 25–30 сантиметрів.

Цікава подробиця: у коморі стеля залишилася без такого глиняного утеплення. Тобто найбільше уваги приділяли саме приміщенню, де мешкала родина.

Не менш незвичний дах: він двосхилий, укритий не соломою, а дерев’яною драницею — тонкими дощечками, виготовленими з розколотої деревини.

Старі поліські оселі можна побачити і в інших музеях та етнографічних осередках. Наприклад, в туристичному маршруті Житомирщиною є культурно-мистецький центр «Поліська хата» в селі Городське, де знайомлять із традиційним побутом місцевих жителів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

У пошуках скарбів древлян та Терещенків. П’ять маршрутів на вихідні Житомирщиною

Де на Житомирщині можна побачити старовинну поліську хату та інші історичні пам'ятки

У будинку з Дідковичів зберігся ще один предмет, пов’язаний із давнім зимовим побутом, — посвіт. Це пристрій, на якому спалювали соснову лучину, щоб освітлювати кімнату. Для відведення диму використовували спеціальну трубу, а під вогнем ставили посудину або ящик із піском, куди падали жарини та попіл.