Ви питаєте — чому я піднімаю тему мови так, ніби ставлю її під сумнів?
Бо я бачу іншу правду.
Правду фронту, де поряд стоїть україномовний хлопець і російськомовний. Вони не сперечаються про абетки. Вони тримають одне одному спину, щоб обидва повернулися додому.
Середина.
Так, мова — це корінь. Без неї не буде дерева нації. Але дерево не живе без землі й води. А це — наші люди.
Хтось говорить українською від народження, хтось тільки вчиться, а хтось досі ламає язик. Але коли прилітає міна — вона не питає, якою мовою ти молишся.
Я піднімаю тему не для того, щоб знецінити мову, а щоб зняти корону з тих, хто думає, що достатньо слова, аби стати Україною. Бо слово без діла — це тільки звук.
Українська мова — це святе. Це серце нації.
Але серце не б’ється без крові.
І цією кров’ю є наші люди — україномовні, російськомовні, суржикомовні. Усі, хто тримає Україну.
Тому суть проста:
Не треба знецінювати мову. Але й не можна знецінювати тих, хто незалежно від мови віддає життя за цю країну.
Бо перемога будується не на поділах, а на єдності.
