Україна

Магія тритижневої Масниці: обряди поминання померлих, «в’язання колодки», жіночі походеньки на «Бабському тижні»

Після лютневого Стрітення в березні прийшла черга Масляної. В давнину наші пращури-землероби прив’язували свої свята до явищ природи. От і Масляна була невід’ємною частиною пробудження природи і розквіту землі. У християнську епоху простежувалось вже пов’язування церковних свят з Воскресінням Христовим.

Якщо у Стрітення фіксована дата (з цього року це 2 лютого), то число для Масляної залежить від Великодня і кожного року змінюється. В цьому році найважливіший Масляний тиждень наступає 11−17 березня, коли треба очищатися, сповідуватися і готуватися до посту (починається з 18 березня).

У музеї в Пирогові, де зберігаються колекції древніх предметів побуту, буває немало людей, які цікавляться народними традиціями, пізнають свою історію, щоб пам’ятати про джерела культури і ідентичності. «ФАКТИ» зі свого боку розповідають про давні звичаї, які жили в побуті нашого народу, особливо згадуємо про них саме зараз, коли йде україно-російська війна. Тож звернулись до Лариси Полуянової, етнографині, наукової співробітниці відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури і побуту України (у Пирогові), щоб дізнатись про особливість святкування Масляної — одного з стародавніх популярних в народі свят.

 Весняний цикл свят розпочинає колоритна і весела, сповнена народних звичаїв і обрядів Масляна, — розповідає Лариса Полуянова. — Традиційно в цей час проганяли морок і зиму та закликали життєдайну весну, що приносить тепло, розквіт природи і плодючості. Масляна була завжди популярною в українського люду. В сиву давнину свято пов’язували з поклонінням небесним світилам і вшануванням предків. Згодом великі народні свята поступово пристосовувались до головних християнських торжеств. Масляну теж залучили до християнських вірувань, і вона стала залежати від Великодня та прив’язувалась до Великого посту. Дата свята змінюється кожного разу (в період лютого-березня — на межі зими і весни). Масниця традиційно проходила в три етапи: зустріч, святкування і проводжання. І ці цикли проходять за три тижні.

У Масляної багато назв: Масниця (від «масна їжа» — жирна, насичена, багата), Сирниця, Сиропуст або Сиропустний тиждень, Запусти, Пущення, Заговини, Ніжкові заговини, Туриця, Масний, Тлустий, Жирний, Білий тиждень, в побуті також жили назви Колодій, Колодки. Деякі назви закріпилися ще з язичницьких часів, а котрі з ХVI століття.

Порядок святкувань та заборони Масляної

Перший тиждень святкувань називали Всеїдним, Блудним тижнем або Загальницею. Чому так? Віруючі вживали будь-яку їжу (в тому числі м’ясо) кожного дня — без виключень. Діяли певні звичаї. На Звенигородщині, наприклад, в цей час не можна було грати весілля — щоб не «блудив» хтось з пари. А на Житомирщині, навпаки, якраз в ту пору брали шлюб. На цьому тижні жінки не пряли конопель (щоб її міль потім не сточила), а могли тільки прясти вовну. Хто порушить заборони, у того у хазяйстві молоко буде квасніти або масло згіркне. Не купували в цей час і поросят, бо вважали, що сала з таких не дочекатись. Колись примітили, що з початком Всеїдної не обходилось без завірюх, а старі люди казали, що «Всеїдна шукає дитину, яка плаче без упину»…

За м’ясоїдним тижнем йшов Переступний, або М’ясопустний чи Рябий, коли можна було їсти скоромне кожного дня, крім середи та п’ятниці. В цей період ще продовжували справляти весілля. Запасалися маслом, сиром, сметаною — всім молочним. Також прибирали в хаті, начищали, щоб все блищало. На цьому тижні виділяли поминальні дні: в п’ятницю-суботу згадували померлих родичів панахидою в церкві і обідом або вечерею. Таки звичай всюди тримався до початку ХХ сторіччя. Українці виконували цей обряд, бо так поруч відчувалась присутність душ близьких, які наче стояли за спиною роду і підтримували його. Тож в п’ятницю готували кашу-канун (пшеницю з медом), дев’ять пісних страв, ставили свічку, викладали ложки, відкривали двері і запрошували померлих на поминальну трапезу спожити, «що Бог послав». В деяких селах ставили на підвіконні чарку, прикриту хлібцем. На ніч стіл не прибирали — як є все залишали для душ, а ранком з ними прощались, проводжаючи з хлібом до воріт. В суботу поминали самогубців.

В останній тиждень Масляної — Сиропустний або Білий (в цьому році він припадає на 11−18 березня) — надавали перевагу молочним продуктам (набілу). М’яса не вживали. Традиція стопками пекти тоненькі млинці (і вживати їх з різним начинням, в тому числі з ікрою) з’явилась в радянський період. А до того обрядовою їжею вважались вареники з сиром, гречані оладки, налисники, їх їли з маслом або сметаною, запивали маслянкою, промовляючи: «Нехай буде маслянка аби щоранку». Використовували пшеничне або гречане борошно, готували щодня і всюди, щоб впродовж року «жити, як вареник в маслі». В народі казали: «Масляна, Масляна, як на тебе добре жити: вареники з сиром їсти та й ще горілочку пити». Люди гостювали, пригощались, веселились. Від хати до хати водили козу або корову, бо шанування тварин пояснювалось саме вживанням молочних страв. Бувало, ходили з биком — Туром-Велесом (бог скотарства, звідси назва — Туриця). Туриця чи Колодій — чи найдавніші назви Масниці.

Обрядовою їжею вважалися вареники з сиром

Веселощі та розваги Масляної

Наступав кульмінаційний період веселощів, напередодні Великого посту вже утримувались від одружень, а вже в піст ні весіль, ні сватання, ні заручин точно не проводили. Останній тиждень також називали Бабським, коли жінки перекладали свою роботу на чоловіків, а самі збиралися в корчмі чи хаті, виконуючи старовинний обряд Колодія (ще з язичницьких часів існував на честь давнього божества), який розповсюдився по всій Україні. З сивої давнини створився слов’янський обряд «нянчити і ростити колодку», чіпляти її батькам парубків (або самим хлопцям), що не одружилися в належний час, а також «карати» колодкою і дуже перебірливих дівчат. Бувало, що маленькі колодочки чіпляли старим парубкам, а перебірливу дівчину соромили, вішаючи велику колодку на клямку вхідних дверей знадвору.

Колодку виготовляли спеціально для обряду, прикрашали стрічками, квітками, а старші жінки нею «карали» парубків. Цю «відзнаку» хлопець повинен був волочити за собою, поки не відкупиться, пригостивши жінок. «Колодій» виступав як символ продовження роду, тому засуджували тих, хто не захотів чи не встиг одружитися і тим порушував гармонію в природі. Тобто обряд мав виховне значення, сприяв єднанню пар.

– Обряд Колодія починався з понеділка, коли жінки на тиждень перекладали всі господарські клопоти на чоловіків (вони повинні були виконувати всі забаганки своїх жінок), а самі збиралися на колодкування у корчмі, — продовжує Лариса Полуянова. — Колодку (полінце) прикрашали зіллям, сповивали, наче немовля — «колодка народилася». Жінки частувались і поздоровляли одна одну з народженням колодки: «Ой, колодка, яка ж ти солодка, цілий рочок тебе ждали, щоб на тебе погуляли». У вівторок колодка хрестилася. І знов частування, веселі розмови, жарти. Це ж продовжувалось і в середу, коли колодку женили. А в четвер вона помирала, в п’ятницю її ховали, а в суботу поминали, оплакуючи.

А молодь весь цей час ходила на вечорниці, які відбувались в орендованій (у вдовиці або бездітної пари) хаті. Зносили продукти до столу, збиралися і хлопці. Весело проводили час: з жартами, танцями-співами. Дівчата, які симпатизували неодруженим парубкам, прив’язували до їх лівої руки колодку, примовляючи: «Я на тебе колодію, маю ще надію». Проявляли й інші знаки уваги: чіпляли на одежу стрічечку або вишиту хустинку. Бувало, що у когось з’являлось декілька стрічок або хусточок, а декого взагалі залишали без уваги, наче натякали: такому парубку слід було замислитися над своєю поведінкою. Колодкою також слугувала і зроблена лялька, яку прив’язували не тільки до кінцівок, а й до спини симпатика. Колодку в’язали тільки раз на рік. А позбутися її можна було лише, заплативши викуп дівчині (грошима або подарунками). А згодом, на Великдень, хлопець віддавав свою викуплену колодку дівчині, даруючи їй стрічку.

Особливістю російської «Масленицы» були кулачні бої, якими завершували святкування. Але тільки в наших традиціях закріпився такий старовинний обряд як «в’язання колодки» нежонатій молоді. Нема у наших сусідів і символічного обміну «колодками» як символами майбутнього одруження.

В четвер відмічали день святого Власія (покровителя худоби, якого дуже шанували). Після божої служби жінки ходили від хати до хати, частувалися. В цей день тварин кропили святою водою, особливо корів (бажали, щоб телята водилися), обкурювали також ладаном.

У п’ятницю урочисто зяті привозили тещу до себе в гості і частували, «аби добрими були і горло в тещі не пересихало». В російському виконанні цей обряд проводили, як «собираться к теще на блины», тобто зять їхав в гості до тещі.

На Масницю зазивали весну, а зиму лякали криками, гуляннями, тому тиждень проводили гучно, і святковий тиждень завершувався Прощеною неділею (або Пущення), коли односельці гостювали один у одного, пригощалися і вибачалися за заподіяні раніше кривди (відповідали на слова прощення: «Бог простить і я прощаю»), щоб очистити совість перед постом. Бувало, що ходили і на цвинтар попрощатися з померлими. Цього року останній день Масниці припадає на 17 березня. В кінці свята спалювали символ зими — Кострубатого діда.

Після гучних гулянь в понеділок починався Великий піст. Тож у перший його день (цього року припадає на 18 березня) наступав «жилавий понеділок». Жінки ретельно вимивали посуд від залишків скоромного і пекли житні пісні коржики — жиляники. Вживали, пісний борщ, хрін та НІЧОГО НЕ РОБИЛИ по господарству. Чоловіки вшановували такий цікавий обряд — полоскання горілкою зубів, щоб не залишалися залишки сиру, бо існувало повір’я: «чорти щоночі вийматимуть разом з зубами рештки сиру». Люди на початку посту примовляли з жалем: «Масляна, Масляна, яка ж ти мала, якби тебе cім неділь, а посту — одна», або «Масляна, воротися, до Великодня протягнися, від Великодня до Петра, а від Петра аж до тепла». У піст, який продовжувався сім тижнів, не можна було лаятися, навіть голосно розмовляти, зберігали душевну рівновагу, готуючись до Пасхи, не їли скоромного. Це ще був і духовний піст…

А в наші часи свято зазнало трансформації і Масницю відмічають на сучасний лад — всього два останніх перед постом дні.

Схожі матеріали