У ніч після вирішального бою польське військо залишило табір, гармати, прапори, коней і величезний обоз. Відступ дуже швидко перетворився на панічну втечу. Так 378 років тому завершилася одна з найгучніших перемог війська Богдана Хмельницького — битва під Пилявцями.
Битва тривала 21–23 вересня 1648 року біля містечка Пилявці — нині це село Пилява Старосинявської громади Хмельницького району. Війська стояли по різні боки Ікви, а одним із ключових місць бою була переправа через річку.
За даними Енциклопедії історії України, вирішальні події відбулися саме 23 вересня. А вже вранці наступного дня українське військо зайняло залишений табір противника.
Після Жовтих Вод і Корсуня — ще одна велика перемога
Для війська Хмельницького Пилявці стали продовженням надзвичайно успішної кампанії 1648 року. У травні армія Речі Посполитої зазнала поразок під Жовтими Водами та Корсунем. Спроба домовитися про перемир’я не зупинила бойових дій, і влітку обидві сторони почали готуватися до нової великої сутички.
Через те, що коронні гетьмани перебували в полоні після Корсунської битви, новим військом командували одразу троє регіментарів: князь Домінік Заславський, Миколай Остророг та Олександр Конецпольський. До них додали ще 32 військових комісарів-радників.
Саме з цією трійцею пов’язаний один із найвідоміших висловів Хмельниччини. Гетьману традиційно приписують характеристику: «перина, латина і дитина». Михайло Грушевський писав, що «периною» називали Заславського через його любов до розкоші, «дитиною» — молодого й недосвідченого Конецпольського, а «латиною» — освіченого Остророга, якому закидали брак військового досвіду.
На війну їхали з десятками тисяч возів
Особливо вражав обоз війська Речі Посполитої. Оцінки чисельності армій у різних історичних працях суттєво відрізняються, але дослідники сходяться в одному: похід супроводжувала величезна кількість слуг, возів і майна.
Історики Валерій Смолій та Валерій Степанков наводили оцінку в 36–40 тисяч жовнірів і шляхтичів, а разом з обозною челяддю — приблизно 80–90 тисяч людей. На озброєнні було близько сотні гармат. В обозі, за їхніми даними, налічувалося понад 50 тисяч возів із продовольством, напоями, одягом та іншим майном.
Розкіш цього табору згодом дорого обійшлася його власникам: під час втечі більшість майна довелося просто залишити.
Хмельницький зіграв на страху перед татарською кіннотою
Ще одна цікава деталь Пилявецької битви — психологічна війна. Українські сили чекали на татарську кінноту, союз із якою вже відіграв важливу роль у кампанії 1648 року.
За версією, наведеною в Енциклопедії історії України, Хмельницький не лише ввів у бій татарські загони, а й наказав частині козаків удавати ординців. У польському таборі склалося враження, що на допомогу козакам прибули величезні сили Кримського ханату разом із ханом. Це ще більше посилило нервозність серед командування та війська.
23 вересня бій за переправу став вирішальним. Українські полки витримали натиск кінноти, перейшли в контратаку та почали тиснути на противника. Серед командирів, які діяли під Пилявцями, були Максим Кривоніс та генеральний обозний Іван Чорнота.
Планували відступити організовано — почали тікати
Командування Речі Посполитої вирішило відвести армію. Але коли серед вояків поширилася звістка, що начальство нібито вже залишає табір, організований відступ зірвався.
Уночі почалася паніка. Люди кидали вози, зброю та спорядження й намагалися якнайшвидше відійти від Пилявців. Вранці 24 вересня військо Хмельницького подолало слабкий опір тих, хто залишився, і зайняло табір.
Переможцям дісталися прапори, запаси пороху, коні, зброя, обоз і вся покинута артилерія. У багатьох історичних довідках наводиться цифра у 92 захоплені гармати, а вартість покинутого майна оцінюють у понад 7 мільйонів тодішніх злотих.
Після Пилявців Хмельницький рушив на Львів
Наслідки перемоги виявилися значно більшими за здобуті гармати й обоз. Велике військо Речі Посполитої фактично перестало існувати як організована сила, і перед армією Хмельницького відкрився шлях на захід.
Уже на початку жовтня козацькі та татарські загони підійшли до Львова. Хмельницький не пішов на генеральний штурм міста й розпочав переговори з магістратом про викуп.
15 жовтня загін Максима Кривоноса захопив Високий замок. Після отримання викупу 26 жовтня облогу Львова зняли, а українське військо продовжило похід у напрямку Замостя.
Кампанія завершилася перемир’ям у листопаді 1648 року. Уже наступного року війна спалахнула знову — попереду були Збараж, Зборів, Берестечко та переможна для війська Хмельницького битва під Батогом.
Хочете читати більше пояснювальних матеріалів про світ, людей, віру, науку та суспільство?
Підписуйтеся на Telegram-канал Субота Онлайн або стежте за нами у Facebook. Обираємо теми, які справді змушують замислитися.
