На Суботі Онлайн — текст для душі про дитинство, коли «солодке» було подією, а сільські весілля пам’ятались не менше, ніж смак вафель зі згущеним молоком і сітра зі скляних пляшок.
Є тексти, які не про їжу — а про час.
Про дитинство, яке пахне сітром зі скляних пляшок, весільним шалаша́м і теплом літніх вечорів, коли музика грала на все село, а найбільшим щастям було встигнути до третього заходу.
Цей спогад — не про рецепти й не про гастрономію.
Це пам’ять про світ, де солодке мало власну ієрархію, власні назви й власні закони. Про весілля, на які дітей не брали — але які вони все одно пам’ятали краще за дорослих.
Про чекання, яке було солодшим за самі тістечка.
Солодке
Автор – Юлія Ілінська Драган
В роки мого дитинства такого поняття як десерт не існувало.
Ні, воно існувало, звісно, але у нас його називали по-іншому.
Допустимо, струдлі та пироги ми називали “білим”, а цукерки, печиво, зефір, халву, щербет, мармелад, кисіль — “дОбреньким”. Отак і казали : “Мам, хочу щось добреньке!” “Добреньке” їли лише після основного прийому їжі, бо в животі неодмінно “заведуться черв’яки”.
Окрему назву мала випічка, яку випікали і подавали на весіллях і це було наша улюблене їдло— “солодке”.
Хто не був на сільському весіллі, яке святкували в шалаші, той і життя не бачив, а хто не коштував там солодкого, то питається — нащо ви туди ходили?
На весілля нас, малих, звісно ніхто не брав. Це був неписаний закон села і навіть не обговорювався.
А як же хотілося… Буває, вийдеш в суботу чи в неділю ввечері за хату, а музика на все село грає.
Ще коли почуєш оте, заповітне:
—А тепер, шановні гості, молодий із молодою, запрошують усіх до святкового столу!
Хоч сідай і плач, так туди хочеться! Не скільки молоду побачити, як солодкого поїсти.
Не скажу, що ми були заголоджені, але й солодким, яке подавалось після третього заходу, щодня вдома не годували.
Та коли випадав такий щасливий шанс, що одружувався хтось із родичів чи близьких сусідів, тоді вже батьки зглядались на наші вмовляння і брали з собою.
За загальні столи дітей, звісно, ніхто не садив. Нехай ти навіть найрідніший із родичів, чи сусід хата з хатою. Нехай твоя мама головна куховарка, чи навіть коровайниця, а тато грає в естраді, яка відповідає за музичний супровід весілля.
Ото підійшов тихенько, смикнув батька, чи маму за рукав, вони тобі тикнули в одну руку скибку хліба з котлетою, в другу руку — помидорину чи огірка і бувай здоров, не заважай!
А ми й не заважали! Ганяли як дурні навколо шалаша, сміливіші відривали повітряні кульки, за які відразу починалась боротьба, а зовсім безстрашні— крали туфлю в нареченої і вимагали викуп.
Коли починались танці, ми плутались під ногами, граючи в доганялки, аж поки котрийсь із батьків не припече по дупі своє чадо, приводячи всю нашу дитячу компанію до тями.
Після другого заходу матері йшли порати і доїти корів, а ми ховались як миші по кутках, щоб бува не забрали й нас і не завели до баби. Бо хто ж іде з весілля, не скуштувавши того, заради чого сюди йшли?
Третій заход ждали як батька з паскою з церкви!
І тільки тітки-куховарки починали виносити на прямокутних розносах солодке, ми шнурочком вишиковувались біля входу в шалаш, чекаючи, що й нам щось таки перепаде.
Зазвичай, на вулиці стояв невеликий стіл, де дядьки грали в карти, туди нам його окремо й подавали.
Досі пам’ятаю смак горішок та вафель зі згущеним молоком, грибочків, покритих шоколадною глазур’ю, трубочок із заварним кремом, їжачків-маковичків.
Запивалось все сітром зі скляних пляшок, яке било в ніс дрібними бульками і щипало язик.
Найекзотичніше розмітались в перші секунди, а на дні тарілок лишались вертушки з вишнею, присипані корицею, струдлі з маком та якісь коржі. Тобто те, чим і вдома, при біді, можна було поїсти.
Якщо мама, все ж знаходила, і заводила тебе ввечері до баби, не давши насолодитись процесом в гурті, то зранку на столі обов’язково лежав чистенький носовичок, із загорнутими в нього горішками, в перемішку з вертушками, розкришений їжачок-маковичок і розклеєна трубочка, з якої витік весь заварний крем.
І вмить забувались вчорашні образи, адже наперед уявлялося, як після сніданку ласуватимеш солодким…
