На одній тарілці — купальня княгині Ольги, на інших предметах сервізу — парк над річкою Уж і знайомі краєвиди Коростеня. Так художник Іван Ткаченко переносив рідне для нього місто на порцеляну. Його роботи присвячувалися також Лесі Українці, Тарасу Шевченку та Григорію Сковороді. 8 листопада 2026 року виповнюється 114 років від дня народження майстра, який 37 років працював на Коростенському фарфоровому заводі.
Ткаченко створював столові сервізи, декоративні тарелі, вази й сувеніри. Деякі з них нині зберігаються в українських музеях. А його сервіз «Коростень» 1973 року дозволяє роздивитися знайомі місця міста такими, якими їх побачив художник понад пів століття тому.
Коростень на тарілках: міст, річка Уж і купальня княгині Ольги
У 1973 році Іван Ткаченко створив розпис столового сервізу «Коростень». Форми посуду розробив Василь Ущаповський. На порцеляні з’явилися місцеві пейзажі, а краї тарілок прикрасили ніжні блакитні квіти.
Серед зображених місць — парк на березі Ужа та купальня княгині Ольги. На одному з овальних блюд художник відтворив річку з підвісним мостом. За основу він узяв стару листівку видавництва «Мистецтво» з фотографією мальовничої околиці Коростеня.
Ці подробиці розповіла колекціонерка та дослідниця української порцеляни Людмила Карпінська-Романюк, яка багато років вивчає творчість майстрів Коростенського фарфорового заводу.
Вона звернула увагу на особливу майстерність Ткаченка як художника-пейзажиста. Передати річку, дерева, міст і небо на вигнутій поверхні порцеляни — зовсім інше завдання, ніж намалювати їх на полотні.
«Такий може створити лише митець, закоханий у місто», — сказала дослідниця про сервіз «Коростень».
Нині цей сервіз зберігається у фондах Коростенського краєзнавчого музею.
Чому колеги називали його «зозулькою»
Іван Ткаченко народився 8 листопада 1912 року в селі Мануйлівка на Полтавщині. Пройшов Другу світову війну, а після неї завершив навчання на керамічному відділенні Одеського художнього училища. Серед його викладачів був відомий художник Михайло Жук.
У 1948 році Ткаченко прийшов працювати до художньої лабораторії Коростенського фарфорового заводу. Це підприємство стало його місцем роботи на наступні 37 років — до 1985-го.
Дослідниця Людмила Карпінська-Романюк у своїй розповіді про художника згадує незвичайне прізвисько, яке дали йому колеги, — «зозулька».
Причина була простою. Іван Савелійович приходив у лабораторію раніше за інших, а залишав робоче місце останнім. Таке порівняння співробітники пов’язували з народним уявленням про зозулю, яка нібито останньою повертається з вирію.
Роботи в лабораторії вистачало. До обов’язків художника входило розробляти щонайменше десять нових зразків на місяць, готувати розпис для одного-двох столових сервізів та допомагати працівникам цеху художнього оздоблення.
Майстер працював із посудом для повсякденного використання й водночас створював складні виставкові твори. У них з’являлися портрети історичних діячів, пейзажі, літературні образи та події свого часу.
Леся Українка, Сковорода і цілі історії на порцеляні
Творчий доробок Івана Ткаченка був значно ширшим за звичайний посуд. В Енциклопедії сучасної України серед його робіт названо декоративні тарелі «Леся Українка», створені в 1970 та 1971 роках, «Лісова пісня» 1971 і 1981 років, а також «Григорій Сковорода» 1972 року.
До Шевченкової теми художник звертався неодноразово. У його доробку є таріль «Т. Шевченко — співець України» 1950 року та робота «Караюсь, мучусь, але не каюсь» 1964 року.
Він зображував і Богдана Хмельницького, Миколу Гоголя, Сергія Корольова. Створив декоративне блюдо «Українські мотиви» 1971 року — з образами, навіяними українською народною піснею.
У роботах Ткаченка відбилися й суперечності радянської доби. Поряд із творами на українську літературну та історичну тематику він виконував офіційні ідеологічні замовлення. Зокрема, його ранній сервіз «Перемога» 1948 року був присвячений повоєнній радянській тематиці.
Від 1950 року художник брав участь у мистецьких виставках. У 1973 році відбулася його персональна виставка — того самого року він створив знаменитий сервіз із краєвидами Коростеня.
Де сьогодні можна побачити порцеляну Івана Ткаченка
Роботи майстра зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві, музеях Канева, Житомира, Коростеня та Звягеля, а також у музейних колекціях інших міст.
У Коростені збереженню спадщини фарфорового заводу присвячено окремі музейні експозиції. Раніше колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк розповідала читачам про цінність коростенських сервізів, які колись були частиною сімейного побуту, а нині цікавлять колекціонерів та дослідників українського мистецтва.
Коростенський фарфоровий завод припинив роботу у 2008 році. Але в місті діє музейна кімната «Коростенський фарфор», відкрита 2012 року в Палаці культури імені Тараса Шевченка. А твори Івана Ткаченка, зокрема сервіз із краєвидами річки Уж, зберігає Коростенський краєзнавчий музей.
Хочете більше цікавих новин і корисних матеріалів?
Підписуйтеся на Суботу Онлайн у Telegram або Facebook.
