Педагог – не просто професія, це справжнє покликання.
Кожен викладач встановлює з дітьми неабиякий зв’язок, передаючи любов до предмету.
“Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього!” – сказав колись видатний український поет, громадський діяч, публіцист Максим Рильський.
Вибір педагогічної сфери і достименне вивчення історії Батьківщини свідчить про національну свідомість, справжній патріотизм захисника.
Під час проходження педагогічної практики у школі спокійне життя студента порушила війна. Пан Андрій вирішив, що в будь-якому випадку піде до армії. Проте батьки наполягали на завершенні навчання в університеті. “Спочатку закінчи університет, а далі буде видно”, — сказали рідні.
Через вік юному хлопцю тоді відмовили у прийомі на військову службу, проте, маючи велике бажання стати на захист Батьківщини, він дізнався, що через навчання за кордоном можна все-таки потрапити до лав ЗСУ і знайшов спосіб здійснити задумане. Через місяць його викликали до ТЦК, звідки він вирушив до навчального центру, а згодом потрапив за кордон на навчання.
Після кількох місяців підготовки він потрапив у підрозділ, а вже за пів року вирушив на виконання бойових завдань. Пан Андрій пройшов базовий військовий курс у Великій Британії, де саме в той час зароджувалася Операція “Інтерфлекс” – це певний навчальний курс для новобранців Збройних Сил, які не мають досвіду або його недостатньо.
“Всім сподобався дух на цих базах, адже НАТО — це сила”, — підкреслив молодший сержант.
Все життя він мріяв стати військовим, тож, коли відбулося повномасштабне вторгнення РФ на територію рідної країни, без роздумів став на її захист.
“Потрібно йти. Пам’ятаю цей шлях досить чітко. Один із старших начальників розповідав: “Я ще пам’ятаю, як ти був солдатом-заряджаючим. А зараз командир гармати”.”
“Коли я потрапив у підрозділ, то першою посадою була номер обслуги. Починаєш вивчати техніку з нуля. Фізично це найважча з посад в артилерії: носиш снаряди, заряджаєш, лагодиш гармату. Потім набуваєш кваліфікації — хтось стає навідником, водієм і так далі. Я зрозумів, що мені подобається САУ “Краб”, тому став навідником — можна сказати, правою рукою командира. А далі від навідника до командира — один крок”, — розповів військовий.
Основне завдання артилерії — знищення живої сили та техніки ворога, але найважливішою і найжаданішою ціллю для кожного артилериста залишається ворожа артилерія. Молодший сержант Андрій пройшов навчання на різноманітних гарматах, від старої, але безвідмовної Д-20, до самохідних артилерійських установок радянського зразка, майже всіх, що стояли на озброєнні України. Однак САУ «Краб» стала його улюбленою.
“”Краб” — він великий, тому в нього вистачає потужності бути маневреним і швидшим, ніж усі інші радянського зразка”, — пояснює він. “Водночас гармату треба доглядати дуже ретельно, бо навіть звичайний пил може спричинити збої в роботі“.
“Вночі роботи менше, тож можемо трохи перевести подих, але зранку — найбільший обсяг завдань”, — ділиться Андрій. “Відпочинок для артилеристів — це короткі перерви між вогневими завданнями і побутовими справами”.
“Я пам’ятаю літо 2023-го — спали ми 2-3 години протягом тижня. Тоді потрібно було випустити неймовірну кількість снарядів. А в березні цього року потрібно було кинути снаряд “на заборону”, тобто, як пояснює військовий, потрібно вразити працюючу гармату ворога. Того дня була не дуже добра погода — всюди туман, холодний ранок, усе найгірше, що можна уявити з погодних умов. Але попри це ми стали, зарядили, постріл — і бачимо повідомлення: гармата знищена. Один звичайний постріл приніс такий результат”.
Неймовірно цікаве інтерв’ю на своїй сторінці розмістила 26 артилерійська бригада ім. генерал-хорунжого Романа Дашкевича.
Ріо-Бердичів
