15−16 вересня на Полтавщині виникло 111 пожеж. Найбільша з них сталася у Новосанжарській громаді, де вигоріло понад 700 гектарів соснового лісу, а вогонь підібрався до осель селян.
«Бачимо, що вогонь буквально йде по паркану одного з домоволодінь, яке прилягає до лісу»
Про пожежу біля села Мала Перещипина стало відомо близько 16:30 15 вересня, якраз на День працівника лісового господарства. Як повідомив місцевому інтернет-виданню «Зміст» генеральний директор державного підприємства «Ліси України» Юрій Болоховець, вона «пішла» від місцевих. Тобто, причиною став людський фактор. Швидше за все, хтось спалював бур’яни на городі чи деінде, а сильний вітер погнав вогонь до соснового лісу. І вже до вечора палало близько 100 гектарів насаджень.
Через те, що полум’я та дим перерізали залізничну колію, рятувальникам довелося евакуювати 57 пасажирів електрички, що їхала з Полтави до Кобеляк.
Пожежники та працівники лісового господарства протягом усієї ночі намагалися приборкати вогонь, але марно. Сильний вітер роздмухував іскри, і вони підпалювали суху некошену траву, очерет, лісову підстилку, і вогонь «біг» то в одному, то в іншому напрямку залежно від вітру. На ранок понеділка він знищив 680 гектарів та підібрався до домоволодінь у селі Маньківка. А далі впритул підійшов до Балівки та Собківки. Невелике село Балівка прийняло на себе основний вогневий удар. Тут уціліло лише 10 хат, а близько 20 згоріло.
До гасіння масштабної пожежі було залучено понад 400 осіб та 67 одиниць техніки, в тому числі й комунальної, а також пожежні потяги «Укрзалізниці». На підмогу полтавським рятувальникам прибули колеги з Черкаської та Вінницької областей, військовослужбовці.
Речниця Головного управління ДСНС у Полтавській області Світлана Рибалко, як завжди, працювала в епіцентрі надзвичайної події — фотографувала й фільмувала роботу рятівників. Але цього разу, зізналась «ФАКТАМ», на деякий час забула про свої прямі обов’язки…
— Ми з водієм Сергієм Шевцовим доїхали до Балівки, де працювали пожежники, й бачимо, що вогонь буквально йде по паркану одного з домоволодінь, яке прилягає до лісу, — розповідає 52-річна Світлана Рибалко, полковник служби цивільного захисту. — Не роздумуючи, беремося зупиняти його. Я рву більш-менш живий бур’ян і складаю його у віник, а Сергій десь знайшов металеву пластину, і з такими «інструментами» ми накинулися на вогонь, який проклав собі доріжку вже до вуликів.
Слава Богу, відбили, і цим врятували не лише пасіку, а й хату. Господарів на той момент вдома не було. Видно, вони в паніці залишили свій дім — на подвір’ї валялися порожні відра. Щоб урятувати майно, люди обливали його водою.
Світлана робить комплімент на адресу водія. Каже, Сергій — внутрішній переселенець, раніше працював на пожежній машині у Сватовому Луганської області й добре знає специфіку рятувальної роботи.
Вдячно відгукується також про поліцейського офіцера Новосанжарської громади Артура Кобченка, який приєднався до них. Поліцейські не просто слідкували за ситуацією в зоні екологічного лиха, а й займались евакуацією людей та тварин. Артур, коли бачив котиків, закидав їх до багажника своєї автівки, а потім знову хапав відра з водою й заливав вогонь.
Раптом рятувальники помітили, що господині зовсім кепсько: її трусить і вона хапається за серце
— Далі ми побачили стареньку жінку, яка у відчаї метушилася на своєму обійсті, — продовжує Світлана Рибалко. — У неї згорів сарай і була небезпека, що вогонь добереться до хати. Ми з хлопцями постарались цього не допустити і взялися заливати водою територію поширення вогню. Я тягала воду з колодязя, а вони носили її за призначенням. Води в колодязі більше немає — ми всю її вичерпали.
Коли загрозу було відведено, рятувальники помітили, що господині зовсім кепсько: її трусить і вона хапається за серце.
— Я знаю, що у таких ситуаціях треба переключити людину на щось інше, — усміхається моя співрозмовниця. — Зокрема, змусити її турбуватися про ближнього. Тому підійшла до неї й кажу: «Щось мені погано. Дайте чистої водички». Жінка метнулась у хату та винесла мені цілу чашку «Тархуна». А я солодких газованих напоїв на дух не переношу. Тож довелося пити через силу, щоб не видати себе. Слава Богу, мене виручили напарники, які захотіли відпити «Тархуна» з моєї посудини.
А жінці викликали «швидку».
Та найбільше мороки було з обійстям, обгородженим дуже щільним високим дротяним парканом. Швидше за все, воно належить дачникам, які таким чином намагалися убезпечити себе від непрошених гостей.
— Так просто туди неможливо було проникнути, але я мусила це зробити, бо на подвір’ї горіла трава, а на дереві поряд з хатою — кора, — розповідає Світлана Рибалко. — Діяла автоматично, ніби все життя займалася пожежно-прикладним спортом. Вилізла на бетонний стовп у паркані й сплигнула по той бік загорожі. Сергій передавав мені воду в пляшках, а я поливала нею дерево, щоб вогонь не піднявся до крони, інакше він перекинувся б на будинок. За допомогою віника з бур’янів збила низове полум’я. На щастя, вітер повернув в інший бік і, таким чином, житло було врятоване.
Коли сідала в автомобіль, помітила, що одяг на мені сухий. Бо перед цим, поки тягала воду з колодязя, вся, було, вимокла. І лише тоді згадала про свою апаратуру…
Вже повертаючись назад, рятувальники зустріли на подвір’ї, яке вони першим відбили від вогню, чоловіка. Це був господар, який, попри небезпеку, все ж таки повернувся додому. І був приємно здивований тим, що його хата й пасіка вціліли. Дуже дякував рятівникам, навіть номер їхнього автомобіля записав, щоб пізніше розповісти про їхній геройський вчинок.
— Там кожен, хто працює в тому пеклі, герой, — каже Світлана. — На жаль, з вітром неможливо домовитись. Він такий сильний, що буквально зносить з ніг і заважає ліквідувати пожежу. Пожежний розрахунок тільки приготується до гасіння, як вітер розвертається в інший бік, і треба їхати в інше місце, щоб перехопити вогонь. А палаючі гілочки з крон дерев падають, наче факели, й від них виникають нові осередки вогню…
Ми надихалися диму, брудні. В мене обдерті руки, а в Сергія — живіт. Але щасливі, що вдалося врятувати три будинки. А коли виїжджали з села, побачили табунець кіз. Бабуся, якій ми зберегли хату, бідкалась, що у сусіда згорів сарай, в якому він тримав кізочок, і ми були засмучені цією обставиною. Та виявилося, що їх хтось випустив і вони повернулись додому.
«У мене не було ні страху, ні паніки, хоча кожен з нас розумів, чим усе може закінчитися»
Тим часом автівка речниці ГУ ДСНС потрапила у вогняне кільце. Вони їхали за пожежним автомобілем в умовах густої задимленості й вимушені були зупинитися — вогонь відрізав їм шлях і вперед, і назад. А вода у пожежній машині закінчилася, гасити було нічим. Прориватися через кільце було небезпечно. І вони цілу годину простояли на місці, аж поки вітер не змінив напрямку.
— У мене не було ні страху, ні паніки, хоча кожен з нас розумів, чим усе може закінчитися, — говорить Світлана. — Я вже досить давно працюю в службі цивільного захисту населення, потрапляла в різні ситуації. І завжди була впевнена у наших надзвичайниках.
— Читаю у соцмережах версії причин масових пожеж на Полтавщині. Хтось вважає, що це навмисні підпали. Хтось — що це лісівники хочуть приховати оборудки, пов’язані з незаконною вирубкою дерев. Яка твоя думка?
— Причини лежать на поверхні. Дуже спекотне літо призвело до того, що рослинність висохла, й досить невеликої іскри, щоб вона спалахнула. Але наші люди за традицією восени починають спалювати рештки городини й бур’янів. У неділю, 15 вересня, розгулявся вітер до 15−20 метрів на секунду, але це нікого, хто планував на вихідні почистити городи, не зупинило. І Полтавщина, та й інші регіони України, запалали. Особисто я такий масштабних пожеж з такими наслідками, щоб горіли господарства, не пригадую.
За офіційними даними, у Новосанжарській громаді загорілося 5 житлових будинків і 7 господарчих споруд. Зокрема, у Балівці згоріло 2 приватних будинки та 3 господарчі споруди, а у Собківці — 3 житлові будинки та 4 господарчі споруди. За інформацією, яку показує глобальна система спостереження за навколишнім середовищем NASA, під вечір 16 вересня площа верхової пожежі збільшилась: вогонь поширився на захід через Малоперещепинське лісництво до берега річки Ворскла.
З того, що не ввійде в жодні зведення: три житлові будинки у Балівці були врятовані завдяки ініціативі й мужності трьох людей, які мали виконувати у зоні стихійного лиха зовсім інші функції.
P. S. 17 вересня українські рятувальники відзначають своє професійне свято. Для багатьох цей день проходить в тяжкій і часто небезпечній роботі. Їхня праця — це справжній подвиг, який заслуговує на повагу і вдячність.