Петро Черниш прожив життя людини честі, праці й відповідальності. Він умів будувати, лагодити, підтримувати — і в мирному житті, і на війні. 21 листопада 2025 року сержант Збройних Сил України загинув, захищаючи державу на Харківщині.
Народився Петро Дмитрович у селі Яроповичі на Житомирщині. Навчався, здобув фах, працював на різних підприємствах, ніколи не уникав важкої роботи. Усе, що мав, створював власними руками — і в домі, і в житті.
Він був добрим, щирим, винахідливим, любив природу, риболовлю, смачно готував і завжди дбав про близьких. Безмежно кохав дружину й мріяв про спокійне майбутнє для рідних. Але понад усе — любив Україну.
Коли у 2014 році почалася війна, Петро Черниш став до лав захисників. Пройшов АТО/ООС, отримав державні нагороди. А з початком повномасштабного вторгнення знову повернувся на фронт.
Він пройшов пекло Бахмута й Часового Яру, виходив з оточення, зазнав важкої контузії, втрачав побратимів. Та навіть після поранення й реабілітації знову повернувся до війська — бо не міг залишити тих, з ким ділив окопи, хліб і тишу перед боєм.
Його поважали побратими й командири. Він підтримував інших, навіть коли самому було важко.
21 листопада 2025 року його шлях обірвався під час бойового завдання.
У вічній скорботі — дружина, рідні, друзі й бойова родина.
Світла пам’ять. Вічна слава. Герої не вмирають.
