В чому ходили на каву і до казино, а в чому катались на автомобілі й відтанцьовували чарльстон. Загляньмо в модні журнали та шафки столичних модників міжвоєнного двадцятиліття.
Мода ХХ століття формувалась в особливих обставинах політичної, суспільної й економічної революції, яка охопила Європу після Першої світової війни. З міжвоєнних гардеробів зникають дорогоцінності, прикраси і дорогий одяг. Джентльмени та леді міжвоєнної Польщі, захопленні французькими та англійськими журналами, надавали перевагу простоті крою, зручності, стриманості та практичності.
Професорка Анна Серадзька в альбомі «Мода в довоєнній Польщі» («Moda w przedwojennej Polsce») зокрема пише:
Адже ще кілька років тому так одягались не тільки жінки, які замінили чоловіків, які боролись на фронті (чиновниці, кондукторки), але також аристократки, які подавали приклад патріотизму та ощадливості в тяжкі воєнні часи. Про них нагадував стиль щоденного одягу початку двадцятих років, наприклад, вовняні костюми кольору гакі».
Авторка альбому заглядає до старих підручників хороших манер, мемуарів, щоденників та перших ілюстрованих жіночих журналів, відкриваючи читачеві ілюстровану подорож у часі. Якими ж були тогочасні тренди?
Мода врешті позбулася панування belle époque. В одязі для незалежних жінок, котрі любили танці та спорт, вперше зникає талія і бюст, відкриваються ноги, позбуваються корсетів та підв’язок для панчіх. З’являються нічні піжами і популяризується коротка зачіска.
Обурливі сантиметри
У 1925-му спідниця вперше за своє існування стає коротшою. Зникає мереживо, а квіти і пір’я замінює глибокий скромний капелюшок. Появляються шовкові блузки, вирізи на плечах і короткі зачіски, створені Антонієм Церпліковським, поляком із Серадзі, який жив у Франції.
Модниці все частіше витягують із чоловічих гардеробів плащі та краватки, в салонах з’являються застібки-блискавки і шовкові панчохи, шотландська вовна, муслін. Популярним стає класичне, найчастіше чорно-біле плаття-костюм із геометричними взорами, змодельоване завдяки впливу авангардного мистецтва та стилю арт-деко. Ну і, звісно, «маленьке чорне плаття» неперевершеної Коко Шанель, яке до сьогодні чудово поєднується із низкою перлів.
Розворот ілюстрованого щомісячного журналу «Перегляд моди» («Przegląd Mody»), рік 10, ч. 6 (1932), фот. з колекції Biblioteka Narodowa / www.polona.pl
Так виглядала ситуація у вільному Парижі. Водночас у міжвоєнній Польщі відбувається один із перших показів моди, на якому відомі акторки рекламують майстерні шапочок «Мадам Генрієтти» («Madame Henriette»). Оголені щиколотки продовжують викликати здивування у публіки.
Письменниця Маґдалена Самозванець з гумором згадує про появу відважного стилю у своїй книжці «Марія і Маґдалена» («Maria i Magdalena»):
«Ева Коссак, жінка Єжи, поїхала до Відня, звідки повернулась повністю оновленою. Така сама чи ні? Вона була вдягнута в широку спідницю із синьої шерсті, надзвичайно коротку, бо з-під неї повністю виднівся мештик, а також подовжений жакет, який підкреслював її зграбну фігурку. На голові модниці був великий червоний плаский капелюшок, одягнений трохи набік. Її свекруха була шокована: «Як же ж ти, моя Ево, вийдеш на вулицю в такій короткій спідниці? Люди будуть тикати в тебе пальцями!» — «Але ж цілий Відень ходить в таких широких і коротких спідницях», — відрізала невістка (…) Дуже швидко всі подруги Еви замовили у своїх кравчинь такі самі.”
Мода 20-х років, як зауважила Анна Серадзька, йшла в ногу з емансипацією. Незалежність жінок виражав яскравий макіяж. Око підкреслювали темними тінями, губи яскраво-червоною помадою. Крім того, жінки почали займатись спортом…
Незалежні жінки на корті, ковзанах та за кермом
У популярному пораднику моди Ядвіґи Суходольської «Мистецтво вдягатись» («Sztuka ubierania»), цитованому в альбомі Анни Серадзької, читаємо, що спортивне вбрання має бути зручним, проте передусім відповідати нормам порядності. Що це означає?
На відомих надморських курортах — Юраті, Ястарні, Сопоті, з готельних номерів відпочивальники виходили на пляж у довгих м’яких купальних халатах. На голові зазвичай був солом’яний капелюх або ж маленька моряцька шапочка. Пані гуляли пляжем у шовкових або вишитих піжамах. Купальні костюми були прикрашені воланами, а голову прикривали розкішні тюрбани. Від сонця захищали кольорові японські парасольки з паперу. Незабаром, завдяки Коко Шанель, з’являється мода на засмагу, що вплинуло на метаморфозу купального костюму, який став оголювати щоразу більше тіла. В тогочасних порадниках стилю можна прочитати:
«Купальний костюм найкраще виглядає, коли вироблений із вовняного трикотажу. Якщо ви плануєте його носити на пляжі, можна докупити купальний халат, гумову шапочку або ж великий капелюх, гумові капчики. Купальний костюм не може бути надто кольоровим, об’ємним, довгим чи темним.»
Трошки згодом з’являються короткі спідниці-кльош. На Балтиці модники дочекались роздільних купальників тільки в тридцятих роках. Перші фасони разом з туфлями в стилі еспадрильї були представлені в червні 1939 року під час Літнього балу моди у варшавському Європейському готелі.
А тепер загляньмо до популярних зимових курортів Закопаного, Вісли або Гуцульщини. З лижних трас зникли жінки в спідницях, запанували светри з високим горлом, панталони з вовняними шкарпетками та елегантні капелюшки.
В дрес-коді для ковзанки були спідниці в дрібну складку, шкарпетки, вдягнуті на теплі панчохи, та високо шнуроване взуття, до якого прикручували ковзани. Подібний стиль панував також на тенісних кортах.
Автомобілістки (серед яких Міра Зімінська) на катання йшли в шкіряних куртках, рукавичках із дрібними надрізами для проникнення повітря та в шапках-пілотках. Учасниці змагань могли виступати в суцільних комбінезонах.
Ноги втратили свою чарівність
Крах на Уолл-стріт й економічна криза 1929 року збігається з поверненням в моду жіночності. Жінки заплітали волосся, старанно закладаючи їх у хвилі, а довжелезні плаття знову підкреслювали жіночі форми. Модними стають африканська й азіатська екзотика. На деталі та кольори дизайнерів надихнули традиційні костюми танцівниць з Балі.
В 1930 році художник і портретист Стефан Норблін в журналі «Świat» із захопленням пропонував читачкам дві моделі вечірніх суконь, а також прокоментував таку довгоочікувану зміну жіночого стилю:
«Врешті ми дочекались повернення довгих суконь та з радістю спостерігаємо їх тріумфальне переливання всіма барвами веселки. Довгі й пишні, вони підкреслюють жіночу вроду. Затягують гармонійними лініями, м’якістю кожного руху, граційністю кожної пози. Як делікатно обгортає стегна та ніби сором’язливо ховає в казкових складках скарб жіночих ніжок. (…) Ми уже вдосталь надивились на оголені кінцівки та давно знудилися їхнім виглядом. Жодному чоловіку, починаючи від печерних людей, за все своє життя не вдавалось побачити стільки жіночих ніг, скільки ми мусили споглядати за останні кілька років. Вони стали занадто популярними, банальними та доступними для кожного погляду. Ноги втратили свій шарм, жінка — важливий козир в грі любові, а чоловік — безліч розкішних ілюзій. Ставлення чоловіків до жіночих ніг стало дружнім».
Зірки кіно та телеекранів міжвоєнного періоду з’являлися на популярних Балах моди, які відбувались у варшавському Європейському готелі, у криноліні, блискітках і шовку. На балах вибирали королеву та короля, що активно обговорювалось в жовтій пресі. Почесні титули серед жінок отримали Ніна Андрич, Віра Бобовська та Зула Поґожельська, а серед чоловіків — Фридерик Яроссі і Ярослав Івашкевич. Загляньмо до гардеробної передвоєнних ікон елегантності…
Квітка в петлі
Чоловіча мода не пережила таких радикальних змін, як жіноча. Польські джентльмени й далі захоплювалися лондонськими аристократами в сірих, чорних або ж коричневих костюмах з ідеально зачесаним на бік волоссям з переділом. Вони уникають дорогоцінних каменів, брелоків, перснів, особливо під час економічної кризи. Несмаком вважалось, проте дозволялось носити, скромні шпильки для галстука, оздоблені перлиною. В книзі читаємо:
«Невід’ємним елементом чоловічого гардеробу були шкіряні рукавички, шовковий шалик влітку, а вовняний, але не в’язаний, взимку. В дощові дні джентльмени ходили із великими чорними парасолями з добротною дерев’яною ручкою. (…) Старші чоловіки з радістю прогулювались з тростиною зі срібною або ж кістяною голівкою.»
Найелегантнішим вважався фрак, для танців чоловіки підбирали до нього лаковані бальні туфлі, а в бутоньєрку вкладали невеличку білу квітку. Неприйнятним вважалося доторкатись до партнерки голою долонею, тому завжди потрібно було мати запасну пару білих шовкових рукавичок. Ніколи, навіть влітку, не можна було виходити на вулицю в фраку. Він вимагав чорного циліндра та спеціальної чорної накидки (палерина) з шовковою підкладкою. Savoir-vivre в одязі дотримувались в урядових і дипломатичних сферах, а також художніх та літературних. Небагаті чоловіки могли позичити вечірній гардероб. Так, наприклад, дуже часто робив Ян Лехонь.
Цешин, святкування 20-ї річниці незалежності. На фото: Іґнацій Мосціцький, фот. з колекції Biblioteka Narodowa
В часи кризи мистецька та політична еліта охоче підтримувала вітчизняне виробництво. Відома своєю елегантністю дружина президента Марія Мосціцька рекламувала шовк, який виготовляли в Міланувку під Варшавою. Дешевші речі можна було придбати в Торгівельному центрі «Брати Яблковські», який ще перед Першою світовою війною доставляв товари поштою, а в міжвоєнне двадцятиліття мав своє відділення й у Вільнюсі. За бездоганно зшитими смокінгами та фраками чоловіки відправлялись до ательє Заремби. Під час фінансової кризи свою діяльність обмежив найексклюзивніший і найстарший у Польщі дім моди «Bogusław Herse», який у двадцятих роках був відомий тим, що замовляв одяг безпосередньо з Парижа. В 1936 році він зупинився на продажі килимів…
За шкільною партою та перед вівтарем
Найпопулярнішим для дітей у міжвоєнній Польщі була біло-синя моряцька форма, запозичена в англійців. Хлопці носили її до середньої школи, дівчата довше, аж до кінцевих екзаменів. Ознайомлення з дитячим гардеробом розпочнемо з вільної сорочки, яка одягалась через голову. Трикутний виріз був увінчаний краваткою і великим прямокутним коміром. До цього вільні штани, або ж спіднички у складки і підколінки чи райтузи. У школах були обов’язковими сині фартушки. Волосся зазвичай стригли «під пажа», а на свята зачіску прикрашали величезні банти з тафти. В двадцятих роках весільна сукня мала модну опущену талію і нерівний рюш та довжезний вельон з тюлю або мережива. Через десятиліття, згідно з трендами, весільна сукня видовжилась до землі. Модні сукні «до підлоги» шили з блискучого шовку, вельон прикріпляли на маківці. Для чоловіків залишились незмінними фраки, та коли наречений хотів підкреслити своє аристократичне походження, вдягав кунтуш, жупан або військовий мундир.
Трикотаж, тюль, корсет і нічний ковпак
Після Першої світової війни модним змінам підкорилась жіноча білизна. Заслужені класичні корсети поступились місцем легкому шовку і мереживу. Нічні й денні сорочки стали коротшими. Бюстгальтер шили з тоненького полотна, трикотажу і тюлю. В тридцятих роках блискучі декольтовані нічні сорочки більше нагадували бальні сукні.
Атласні халати наслідували японські кімоно. Елегантні чоловіки, дбаючи про свою зачіску, одягали до сну нічні ковпаки.
Джерело: culture.pl
