Для Юрія Домашина, голови селищної ради Довбиша, батька трьох дітей, війна розпочалася ще в 2014 році. Вдруге на передову чоловік пішов вже після повномасштабного вторгнення Росії. Обидва рази – добровольцем. Заступник командира роти Юрій Домашин загинув на південному фронті в Херсонській області в серпні 2022 року.
На початку повномасштабного вторгнення Юрій подзвонив до селищної ради і попросив, коли оголосять мобілізацію – записати його першим.
Як розповіла кореспондентам Суспільного інспекторка з військового обліку та бронювання Галина Рекша, її однокласник Юрій Домашин не міг бути осторонь, коли в країні йде війна.
“В нього думка йти служити добровольцем завжди йшла із середини. Він не міг себе утримати тут. Він не раз підходив і казав, що ти знаєш, мабуть, піду відслужу. Все, що я можу віддати для України, я віддам. Коли оголосили мобілізацію, він сам зібрав речі і сам поїхав у військкомат, а тоді вже він подзвонив мені і каже: Галя, я вже служу, я вже у військовій частині”, – каже Галина Рекша.
Для Тараса Домашина брат Юрій був прикладом в усьому. Чоловік говорить, що Юрій любив і переживав за державу, він був доброю людиною і допомагав іншим.
“Він був прикладом для багатьох. Він говорив правду в очі, відстоював точку зору громади, якою він керував. Приходить одна жінка і говорить: “Юрій Григорович, казали, що ви картоплю там роздаєте, урожай гарний зібрали, не могли б мені дати картопельки”. Він каже – прийдіть до мене. А вона йому – Григорович, я принесла для вас мішечка, привезіть мені додому, будь ласка, мені ноги болять. Він поїхав, набрав сам картоплі, яку виростив своїми руками, привіз. Знаєте – для мене це приклад”, – каже брат Юрія Домашина Тарас.
Лариса, дружина Юрія Домашина, прожила з чоловіком понад 25 років. Вона говорить, Юрій міг не йти на війну як в 2014 році, так і з початком повномасштабного вторгнення. Але якщо чоловік приймав будь-яке рішення, то воно було остаточним. Із зони бойових дій Юрій телефонував щодня і висилав, обов’язково, фото з квітами, каже Лариса. Це могли бути і цикорій, іван-чай, маки, і ромашки, польові.
Останній раз Юрій зателефонував Ларисі третього серпня, за 20 хвилин до того моменту, як його не стало.
“О 14.30 він нам зателефонував, – розповідає Лариса Домашина. – Я кажу, Юра, де ж ти взяв зв’язок, я знаю, що на зв’язок треба виходити десь вище. Вони завжди були в окопах, а треба було десь вище і це було небезпечно. Але він каже, що знайшов зв’язок. Він завжди нас називав любі, кохані. На війні каже, що дуже загострюються почуття. І така неймовірна любов до всього. Казав, що за нами дуже сумує”.
Син Юрія Домашина Назарій живе за кордоном. В пам’ять про свого батька він започаткував проєкт “Збережи та пам’ятай”. Мета задуму зібрати гроші в країнах Європи на три автомобілі для вивозу з передової поранених.
“Ідея цього проєкту виникла через місяць після загибелі батька, – розповів Суспільному Назарій Домашин. – Я дуже його поважав. Він був для мене людиною з великої літери. Пройшов час і я зрозумів, що забуваються загиблі військові люди, які віддають таку велику ціну за нашу перемогу. І мені захотілося зробити щось таке, що продовжує його пам’ять і тим самим наблизити нашу перемогу”.
Жителі селища Довбиш хочуть назвати одну з вулиць іменем героя, каже місцевий житель Казимір Ситницький.
“Чому не назвати іменем Юрія Домашина одну з вулиць, який був більше 20 років головою селищної ради. Який дійсно працював. Він не сидів у кабінеті і ждав. Він сам працював кругом. Відповідальний. Сам пішов на фронт. Він міг не піти, але він не міг не піти. І просто шкода, дуже шкода, що його немає”, – каже Казимір Ситницький.
