Дорогою перемоги у 2023 році: три найбільш імовірні сценарії розвитку війни очима Заходу

Чи зробить це особисто Путін, чи хтось інший, наразі невідомо. Можливо, Путін заявить про це у Санкт-Петербурзі, куди приїде на 80-річчя деблокади Ленінграда (російські пабліки пишуть про 21 січня). Або під час звернення до Федеральних зборів, яке скасували в грудні минулого року. А це вже може бути й лютий.

Щоправда, в Москві ще не вирішили, чи закривати російські кордони для чоловіків, щоб вони не почали тікати, як це було у вересні-жовтні під час оголошення першої хвилі мобілізації. Поки що Кремль вдався до улюбленої тактики – залякування. Божевільний заступник голови російського Радбезу Дмитро Медведєв пропонує розправлятися зі зрадниками за правилами воєнного часу за допомогою тихих груп. Тобто, вбивати. У Держдумі для тих хто виїхав пропонують підвищити податки й навіть закликають позбавляти громадянства.

Наївно вважати, що репресії та подальше закручування гайок щось змінить у Росії. Проте Україні та Заходу треба це аналізувати й бути готовими до різних сценаріїв розвитку подій.

Яка тут хороша новина для України? Крига скресла – Захід поступово скасовує власні “червоні лінії” щодо військової допомоги Україні. Франція першою серед країн-членів НАТО постачає нам легкі танки. США пообіцяли БМП Bradley, які називають “вбивцями танків”. А Велика Британія може передати нам свої танки Challenger 2.

Яка ж погана новина? Ще 22 грудня міністр оборони Олексій Резніков у статті для Atlantic Council писав, що Україна стала щитом Європи, захищаючи континент на лінії фронту протяжністю 2500 км. Україна просила у Заходу про санкції та зброю ще до 24 лютого 2022 року. Проте, як пише Резніков, Україні сказали, що це неможливо, і ця обережність партнерів обернулася для нас надто дорогою ціною.

У травні-червні Україна мала боєприпасний “голод”, у той час як Захід не поспішав із допомогою. Тоді однією з найгарячіших точок був Ізюм. Зараз історія повторюється. Справжнє пекло під Бахмутом та Соледаром. Точніше, воно триває з серпня, а західне підкіплення почне надходити лише зараз. І досі немає ясності, чи отримає Україна кінець кінцем танки, авіацію та дальнобійні ракети.

Аналізуючи те, що пишуть західна преса й аналітичні центри, ні в США, ні в ЄС досі немає розуміння, що робити з Росією, яка програє війну Україні. Там бояться перетнути якусь уявну “червону лінію”, за якою Путін може застосувати тактичну ядерну зброю. Доходить навіть до смішного: поважні західні видання аналізують ступінь божевілля Путіна, віру кремлівських злочинців у шаманів та сатанізм.

У статті про сценарії закінчення війни The Hill, із посиланням на посадовців Пентагону, пише, що Україна навряд чи переможе Росію у затяжній війні. Проте, постає питання: це сумнів чи небажання декого у США, щоб Україна справді перемогла? Адже, як пише видання, наразі Вашингтон та союзники надають Києву достатню кількість допомоги саме для оборони та виживання, проте не для перемоги.

The Hill наводить чотири можливі сценарії подальшого розвитку війни:

• Україна переможе, змусивши Росію прийняти її умови припинення війни;
• Росія переможе, а Україні доведеться домовлятися;
• глухий кут, коли ні Україна, ні Росія не зможуть просуватися далі на полі бою через брак ресурсів, що може змусити сторони припинити вогонь або розпочати переговори;
• заморожений конфлікт на кшталт корейського сценарію.

BBC проаналізував п’ять можливих сценаріїв розвитку війни у 2023 році:

• Україна виграє війну, включно зі звільненням Криму;
• все вирішить великий наступ Росії навесні;
• Україна може вийти на лінію 23 лютого;
• продовження війни на виснаження;
• вихід військ ворога з України через внутрішні процеси в самій Росії.

Якщо аналізувати те, про що в цілому пишуть на Заході, то там зрештою обговорюються три найбільш імовірні на їхню думку сценарії розвитку війни у 2023 році: перемога України, глухий кут на полі бою й “заморозка” війни.

Перемога України

В одній зі своїх статей про черговий масований обстріл України російськими ракетами та іранськими дронами на Новий рік, The New York Times жартома написала, що популярною українською ялинковою прикрасою цьогоріч стала фігурка Путіна, підвішеного на петлі.

Путін не приховував люті у новорічному зверненні до росіян, яке було записано поспіхом разом із фейковими російськими військовими. Він намагається балансувати між власною ж партією війни та глибинним народом, який, з одного боку, підтримує вбивства українців, а з іншого – ставить питання, наприклад щодо масової загибелі мобілізованих у Макіївці.

Показово, що цей кейс у публічну площину винесла сама російська пропаганда в надії збільшити градус ненависті росіян до українців, спонукаючи йти на війну й помирати за божевільні ідеї Путіна. Відомі пропагандисти навіть кричали, що “життя сильно переоцінене”, тому не треба боятися смерті. Але Кремль потрапив у власну пастку.

Російські воєкори висміяли недолугу спробу власного ж Міноборони медійно розкрутити “операцію помсти” за Макіївку вже у Краматорську, де, за даними Мінсмерті РФ, начебто загинуло 600 українських військовослужбовців. Російськими Telegram-каналами навіть ширилися чутки про можливу відставку міністра оборони Сергія Шойгу й голови Генштабу Валерія Герасимова. Проте Путіну зараз не з руки їх міняти. Тож поява такої інформації – лише зайве підтвердження конфлікту між партією війни в Кремлі та Міноборони.

Цьому дуже сильно приділяють увагу в американській пресі, як і російським лідерам “опозиції”, які хто у в’язниці, хто за кордоном. Надії Заходу можна зрозуміти: там все ще сподіваються, що в Росії можливі якісь зміни в бік демократії, якщо режиму Путіна не буде. Дехто на Заході взагалі вважає, що власне ще з Путіним можна домовитися, бо замість нього до влади в Росії може прийти умовний бандит Пригожин чи хтось схожий на нього.

Від 24 лютого 2022 року, коли Кремль почав свою велику війну, Сили оборони України відбили 40% захоплених Росією територій. За ці 10 місяців ворог зазнав трьох великих поразок: під Києвом та на півночі, на Харківщині та Херсонщині. Врата Херсона – єдиного захопленого росіянами обласного центра – стала чи не найбільшим ударом для Путіна після знищення крейсера “Москва”.

Проте він аж ніяк не думає, що програє. Ба більше, в Кремлі впевнені, що можуть виграти саме затяжну війну. На це Москва й робить ставку, сподіваючись на три головні передумови:

• відмову Заходу від підтримки України через ризик втрапити у рецесію;
• падіння української економіки (у 2022 році це понад 30%, а економіка Росії впала лише на понад 3%);
• та перевагу Росії у ресурсах і живій силі.

Щоправда, всі ці фактори не враховують запроваджене Заходом ембарго на російські енергоносії, надто – цінову “стелю” на російську нафту. Лише в грудні об’єми експорту російської нафти впали до найнижчого за 2022 рік рівня. А 5 лютого набуває чинності ще одне обмеження – ембарго на російські нафтопродукти (тут найбільш болючим для Росії є експорт дизпалива).

Саме продаж нафти формував левову частку доходів російського бюджету. За словами української амбасадорки, радниці міністра енергетики Лани Зеркаль, це спричинить падіння видобутку в Росії наполовину, вб’є значну частину бюджету й заодно знищить кілька російських регіонів. Враховуючи самосанкції Москви щодо газу, під загрозою третина російського федерального бюджету. І це за найскромнішими оцінками.  Можливо саме тому Кремль задумав другий великий наступ саме в лютому-березні, знаючи, що має обмаль часу й обмежені ресурси.

Ба більше, хоч західна преса й пише, що російська економіка виявилася більш стійкою, ніж вони очікували, не все у Путіна так добре. По-перше, в Росії рекордно впали обсяги споживчого кредитування. По-друге, дає тріщину й програма пільгової іпотеки. По-третє, новий 2023 рік російський уряд почав із “мобілізації доходів” – підвищення податків для держкомпаній, виробників добрив та вугілля, а видатки на освіту та медицину при цьому скоротять. Дійсно, навіщо росіянам вчитися та лікуватися. Краще загинути на війні.

Глухий кут

Все це безумовно вплине на спроможність Росії продовжувати війну проти України. Тим паче, наближаються президентські “вибори”, які в Росії призначені на 17 березня 2024 року. Так, Кремль може їх відмінити, оголосивши наприклад воєнний стан, або перенести, придумавши якусь іншу відмовку. Але Путіну треба буде демонструвати народу якісь здобутки.

У статті для Washington Post, яку багато цитували в Україні, колишня держсекретарка Кондоліза Райс та колишній міністр оборони Роберт Гейтс пишуть, що Путін може терпіти й чекати, щоб досягти своєї мети. Зараз розмови про необхідність перемовин із Росією на Заході вщухли. Проте, як стверджують Райс та Гейтс, це не означає, що вони не поновляться знову, якщо не буде четвертого потужного військового бліцкригу України, і на полі бою все заходитиме у глухий кут.

“Для Путіна поразка – не варіант. Він не може віддати Україні чотири східні області, які він оголосив частиною Росії. Якщо цього року йому не вдасться досягти військового успіху, він повинен зберегти контроль над позиціями на сході та півдні України, які забезпечують майбутні плацдарми для поновлення наступальних дій, щоб зайняти решту чорноморського узбережжя України, контролювати весь регіон Донбасу, а потім рухатися на захід”, – пишуть Кондоліза Райс та Роберт Гейтс.

Єдиний спосіб цьому запобігти – суттєво збільшити постачання Україні зброї. Це добре, що, нарешті, крига скресла й Захід перейшов до постачання нам важкої бронетехніки. Але й цього замало. В інтерв’ю The Economist головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний чітко сказав, скільки та якої зброї нам треба, щоб вийти на рубежі 23 лютого: 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць. Проте ми аж ніяк не виходимо навіть приблизно на таку кількість, судячи із останніх заяв наших західних партнерів про надання Україні нових пакетів військової допомоги.

“Заморозка” війни

Після Нового року в публікаціях західної преси та аналітичних центрів з’явилася одна спільна лінія – всі пишуть про те, що Путін взяв курс на довгу та затяжну війну. Західні аналітики визнають, що мобілізація допомогла Путіну стабілізувати фронт. Ба більше, судячи із заяв вищого військового й політичного керівництва України, він готується до другого “стрибка Мангуста”. Не виключено, що Путін спробує знову піти на Київ та Харків, або відкрити ще один фронт на Волині.

Так чи інакше, він тягне час. Оголошене Путіним різдвяне “перемир’я” на 36 годин трохи збентежило. Проте вже зараз зрозуміло, що воно було направлено здебільшого на внутрішнього споживача, щоб вкотре підігріти ненависть до українців та спонукати росіян “вставати на священну війну проти антихриста”.

Час потрібен Путіну з кількох причин.

По-перше, можливо, нарешті, вдасться пояснити росіянам, за що ж вони власне воюють.

По-друге, щоб росіяни змирилися з війною, а Кремль міг мобілізувати ще більше людей.

По-третє, час дійсно не на боці України з економічної точки зору.

До того ж, Путін прекрасно знає, що у 2024 році США буде не до України, бо вже в листопаді там відбудуться президентські вибори. Тому, дійсно, в якомусь сенсі саме 2023 рік стане вирішальним. Кремлю вигідний як глухий кут на полі бою, так і тимчасова “заморозка” війни з паралельним втягуванням України в якийсь переговорний формат. Хоча “заморозка” – більше, бо не потребуватиме додаткових хвиль мобілізації росіян та зупинить постачання нам західної зброї.

Проте, це не означає, що перемога України неможлива. Додамо ще трохи фактів до економічних проблем Росії: ціна на російську нафту Urals впала до $37, хоча російський бюджет зверстаний із ціною в $70, а російські держкомпанії, які Кремль хоче обкласти додатковими податками, вже в січні продемонстрували стрімке падіння.

Ба більше, якщо ще кілька місяців тому тема можливого розпаду Росії для західної преси була табу, то зараз у Foreign Policy та Atlantic Council з’являються відповідні статті наприклад американського політолога та професора українського походження Олександра Мотиля. У Foreign Policy його стаття вийшла із заголовком “Настав час готуватися до розпаду Росії”, на сайті Atlantic Council – “Путін готується до тривалої війни”. А на першій шпальті The New York Times за 9 січня – стаття про чеченців, кримських татар та вихідців із колишніх радянських республік, які зараз воюють на боці України проти Росії.

Проте Москва має козир останньої надії – ядерну зброю. Саме 6 тис. ядерних боєголовок у російському арсеналі, на думку багатьох поважних українських і західних посадовців, змусили Вашингтон встановити певні “червоні лінії”, які у повномасштабній війні Росії проти України США не мають перетинати.

У статті “Чи піде Росія на застосування ядерної зброї? 7 ключових запитань до розгляду” The Times пише, що в той час як Байден не готовий розпочинати Третю світову війну з Росією за виживання України, Путін цілком готовий піти на ядерний удар, якщо йому загрожуватиме принизлива поразка. Можливо саме тому, за даними нашої розвідки, Росія могла розмістити ядерну зброю в Криму та Білорусі?

Про уроки Фінляндії для України (мовляв, вона поступилася певними своїми територіями СРСР, але, по суті, виграла війну) у статті для The Times згадав відомий американський письменник і колишній керівник групи спеціальних операцій морської піхоти США Елліот Акерман, закликаючи США збільшити військову підтримку України, яка й забезпечить вирішальну перевагу на полі бою. Бо з часом, на його думку, вікно для більшого озброєння України звужуватиметься: наразі Київ має перевагу над Росією у мобілізованій армії та суспільстві, але час не на боці України. В принципі він повторює тезу Кондолізи Райс та Роберта Гейтса. Так, час не на боці України. Проте, не можна сказати, що він цілковито на боці Росії. І хто знає, чи побачать росіяни новорічне звернення Путіна 31 грудня 2023 року.

Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн