Сьогодні, 27 серпня, минає 169 років від дня народження Івана Франка — українського письменника, поета, перекладача, науковця та громадського діяча. Його ім’я стало символом інтелектуальної сили та духовного відродження України.
Франко був не лише літератором. Він залишив понад 100 томів творчої спадщини, серед якої поезія, проза, драматургія, наукові розвідки з історії, філософії, економіки, етнографії. За широтою інтересів його часто називають українським «титаном думки».
Мало хто знає, що саме Франко став першим професійним українським літератором, який заробляв на життя винятково творчістю. Він вільно володів понад десятком мов, перекладав Гомера, Данте, Шекспіра, Гете, Гейне та багатьох інших. Завдяки його перекладам світова класика стала доступною українському читачеві.
Особливим є й міжнародний вимір спадщини Франка. Хоча за кордоном пам’ятників йому значно менше, ніж Тарасу Шевченку, та все ж у містах із потужною українською діаспорою можна побачити погруддя й меморіальні дошки. Наприклад, у Відні, неподалік української церкви святої Варвари, встановлене його погруддя.
Моя любов
(28 червня 1880 року)
Вона так гарна, сяє так
Святою, чистою красою,
І на лиці яріє знак
Любові, щирості, спокою.
Вона так гарна, а проте
Так нещаслива, стільки лиха
Знесла, що квилить лихо те
В її кождіській пісні стиха.
Її пізнавши, чи ж я міг
Не полюбить її сердечно,
Не відректися власних втіх,
Щоб їй віддатись доконечно?
А полюбивши, чи ж би міг
Я божую її подобу
Згубити з серця, мимо всіх
Терпінь і горя аж до гробу?
І чи ж перечить ся любов
Тій другій а святій любові
До всіх, що ллють свій піт і кров,
До всіх, котрих гнетуть окови?
Ні, хто не любить всіх братів,
Як сонце боже, всіх зарівно,
Той щиро полюбить не вмів
Тебе, коханая Вкраїно!
