ЛЮДИ, ВИ СЕРЙОЗНО?
Вчора я мовчки спостерігала, як стрічка інстаграм і фейсбук вкрилась грамотами і подяками.
Фото усміхнених лікарів з квіточками в руках.
І знаєте, я не проти подяки.
Але хоч хтось із вас задумався що за цим стоїть?
Це все, що ми, як суспільство, можемо дати лікарю в 2025 році?
Людині, яка тримає на собі чужі хвороби, сльози, смерть, страх?
Людині, яка ночує в лікарні, коли ви спите у своєму теплому ліжку?
Це не День медика – це ляпас медикам.
Бо замість гідної зарплати – грамота і квіточка.
Замість чесної системи – дірки в бюджеті.
Замість вдячності – мовчазне «ну ти ж знала, куди йшла».
Грамота – це не подяка. Це знецінення під виглядом визнання. Це дешевий жест, який нічого не змінює.
Але всі, звісно, виставили сторіс. Бо так треба. Бо свято. Бо зручно.
А ви пробували вижити на їхню зарплату?
Скажіть чесно…
Вам було б не по собі, якби вас похвалили грамотою замість гідної зарплати?
А тепер уявіть – це ваша мама.Лікарка. 35 років в медицині. І все, що вона отримує в «професійне свято» – це аркуш паперу і тюльпани чи троянду з супермаркету.
Це наша реальність, в якій порядок життя оцінюється «найдешевше».
Лікар – це не святе покликання. Це фах, який має гідно оплачуватись. Ніде у світі немає таких низьких зарплат, як у українського лікаря.
Це нервова система під навантаженням.
Це руки, що тримають чужу долю.
Це серце, яке далі працює, коли пацієнт вже не дихає.
І ще дуже багато чого за цим стоїть.
Знаєте, що дійсно буде святом для медика?
Коли його праця коштуватиме стільки ж, скільки інфлюенсера з рекламою вітамінів.
Коли він не бігатиме по три зміни, щоб вижити.
Коли «дякую» звучатиме не на камеру, а в дії.
Реклама
