Чому Житомирська обласна лікарня має дві реанімації та кого там рятують щодня

Коли життя людини зависає на тоненькій ниточці, і важливі життєві показники стрімко падають, єдине місце, де можуть її врятувати – це відділення реанімації. Для більшості пацієнтів – це місце останньої надії. Тут кожної секунди відбувається жорстка і несамовита боротьба за життя, адже у більшості випадків смерть вже дихає пацієнту у потилицю…

У Житомирській обласній лікарні, на відміну від багатьох інших, існує не одне, а два відділення реанімації та інтенсивної терапії. Вони відрізняються тим, що у відділення № 1 поступають тяжкі пацієнти, які не мають бактеріальної інфекції, а у відділення №2 – саме з гнійно-септичними ускладненнями. Тому кожне з них має свою специфіку лікування, пов’язану з певним розподілом складних пацієнтів.

З якими діагнозами потрапляють пацієнти у реанімацію і як лікарі їх рятують?  Докладніше журналістка «Суботи» дізналася під час розмови з завідуючими двох відділень – Вячеславом Мельником та Володимиром Кравчуком.

“Звикнути до роботи з тяжкими пацієнтами неможливо – весь біль пропускаємо через себе”

– До нашого відділення №1 везуть пацієнтів з дуже важкими травмами,  зокрема отриманими в результаті ДТП, – пояснює завідуючий відділенням реанімації та інтенсивної терапії №1 Вячеслав Мельник. – Наприклад, з важкою черепно-мозковою травмою, що часто супроводжується масивним крововиливом та набряком головного  мозку. Привозять людей, у яких переламані ребра, і як наслідок важкі забої легень та серця, або є пошкодження внутрішніх органів черевної порожнини (розриви печінки, селезінки та інших органів), переломи і травми хребта з пошкодженнями спинного мозку. Словом, з травмами, які безпосередньо загрожують життю. До нас поступають і ті, хто переніс ампутацію кінцівок. Доставляють також пацієнтів з важкими кровотечами будь-якої етіології. Є пацієнти з важкими геморагічними та ішемічними інсультами, нерідко ці люди знаходяться у комі. У нас лікуються пацієнти з важкими ендокринними захворюваннями, зокрема з цукровим діабетом, а також з нирковою та печінковою, а часто і поліорганною недостатністю. Крім того, ми надаємо допомогу пацієнтам у ранньому післяопераційному періоді, коли людина потребує постійного догляду та спостереження, наприклад, після операцій на головному мозку, легенях, словом, після будь-яких важких хірургічних втручань.

– Як пацієнти реагують на свої стани, як їх переносять? Лікарі і персонал, мабуть, повинні бути хорошими психологами, мати величезну витримку.

– Часто пацієнти поступають з порушеною свідомістю, а ті, які можуть критично оцінити свій стан, реагують по-різному. Є люди, які знаходяться у стані психомоторного збудження, вони можуть вести себе агресивно, а інші – депресують. Головна задача персоналу, крім надання медичної допомоги, – заспокоїти людину, підтримати і підбадьорити. У нас працюють люди не один рік, і з власного досвіду знають та відчувають, як саме знайти підхід до різних пацієнтів: кому важливе тепле слово, кому – посмішка, а кого потрібно закликати до порядку. Робота складна і звикнути до неї неможливо, адже кожен новий випадок медики переживають і пропускають через себе.

“Ми маємо сучасну апаратуру, про яку раніше і не мріяли”

– Чи запроваджуються у відділенні сучасні технології, які покращують роботу персоналу і полегшують стан хворих?

– За останні роки змінилося дуже багато, і зараз, незважаючи на складні часи, ми добре забезпечені обладнанням та апаратурою. Наприклад, ще 20 років тому у нас були старі моделі апаратів штучної вентиляції легенів, їх вкрай не вистачало. А тепер ми маємо апарати ШВЛ високого і експертного класу для кожного пацієнта. Крім того, біля кожного критичного пацієнта знаходиться монітор, який показує в реальному часі будь-які зміни тиску, тобто гемодинаміку. Ще є апарати, за допомогою яких ми можемо визначати газовий склад крові, чого раніше не було в реанімаціях. Тобто ми бачимо насиченість крові  киснем та вуглекислим газом, кислотно-лужний стан, електролітний склад та інші компоненти, завдяки чому розуміємо, як і що можемо відкорегувати. Для цього не потрібно чекати результатів лабораторії – ми все бачимо самі і вчасно впливаємо на ситуацію. Це надзвичайний прогрес. А ще ми у відділенні самі проводимо ультразвукові обстеження, тобто складного пацієнта не треба кудись возити на обстеження, все необхідне є у відділенні  – це невід’ємна складова ургентної допомоги.

– Пацієнти оплачують лікування?

– Ні. Невідкладна допомога у першому і другому відділеннях надається безоплатно для пацієнтів.

– Враховуючи вкрай тяжкі стани людей, які сюди поступають, є певний відсоток смертності. Який саме?

– Статистика смертності приблизно однакова впродовж останніх років, вона коливається у межах десяти відсотків за рік. Це середній показник по Україні.

– Яка основна причина того, що людину не вдається врятувати?

– Смертельні випадки дуже часто пов’язані з важкими запущеними формами супутніх хронічних хвороб. Головні з них – серцево- судинні хвороби, цукровий діабет, онкопатологія. Часто буває так, що тільки у відділенні ми виявляємо ці хвороби у занедбаному стані, вони дуже ускладнюють лікування. Погано, що люди роками не обстежуються і навіть не знають про свої хвороби, поки не опиняться у реанімації. Частіше за все це жителі сіл, у яких немає ні можливостей, ні розуміння, що потрібно слідкувати за своїм здоров’ям.

– Але, мабуть, є приклади, коли людей з надзвичайно складними травмами вдавалося поставити на ноги?

– Звісно. Були пацієнти після дуже важких черепно-мозкових травм з пошкодженнями головного мозку, які у нас перебували кілька місяців, а потім проходили тривалу реабілітацію. І коли я їх зустрічаю і бачу, що люди живуть звичайним життям, повністю себе забезпечують і нормально почувають, я щасливий.

“У більшості наших пацієнтів діагностується сепсис”

У відділення інтенсивної терапії №2 поступають пацієнти за специфічними показаннями – з гнійно-септичними захворюваннями. У більшості пацієнтів діагностується сепсис. Докладніше розповів завідуючий відділенням реанімації та інтенсивної терапії №2 Володимир Кравчук:

– Пацієнти у нас різні. Наприклад, люди, які пережили ДТП, онкохворі, пацієнти гематологічного і ревматологічного профілю,  потрапляють до нас через певний проміжок часу, коли у них виявляються ускладнення  – інфекційний запальний процес зі сторони різних органів та систем. Бувають серед таких ускладнень серйозні пневмонії,  гнійні артрити, абсцеси печінки, селезінки, нирок, різні флегмони, причому у занедбаному стані. У багатьох діагностується сепсис. В основі сепсису лежить поліорганна недостатність, тобто ураження багатьох органів. В тяжких випадках наступає септичний шок – падіння тиску і порушення кровообігу, тоді врятувати людину буває вкрай складно, а нерідко просто неможливо.

– У Вашому відділенні, мабуть, найчастіше застосовуються антибіотики. Наскільки часто лікарі стикаються з резистентністю (нечутливістю) організму пацієнта до антибіотиків?

– Чим частіше людина приймає антибіотики, тим більше мікроорганізми пристосовуються до них і тим менше на них реагують. Коли поступає пацієнт, ми спочатку застосовуємо препарати широкого спектру дії і одночасно беремо біологічний матеріал на посів, щоб встановити чутливість мікрофлори людини до певних антибіотиків. Часто буває, що мікрофлора пацієнта не чутлива до жодних (!) із антибіотиків, які зазвичай застосовуються. Тоді ми беремо препарати із групи резерву – це препарати, які рідко використовуються, тому мають надзвичайно сильну дію. Такі препарати призначає консиліум лікарів. Звичайно, є і внутрішньолікарняна мікрофлора, яка є закономірною в таких відділеннях, як наше, але ми з нею постійно боремося.

– В чому складність лікування Ваших пацієнтів?

– У 20-30 відсотків пацієнтів виявляється цукровий діабет, тому навіть невелике пошкодження приводить до складних гнійних ран і до сепсису. Мова йде про випадки тривалого діабету, коли імунна система вже не в змозі впоратися. В останні роки таких хворих стало набагато більше. Серед пацієнтів чимало наркозалежних людей, зокрема з інфекційним ендокардитом – це ураження клапанів серця. Справа в тому, що коли людина ін’єкційно вводить препарат у вену і погано обробляє місце введення, у вену потрапляють мікроорганізми. Вони осідають на клапанах серця, що приводить до серйозної хвороби, яка дуже ускладнює основне лікування.

– Які специфічні сучасні методики застосовуються у лікуванні?

– Ми часто використовуємо  екстракорпоральні методи детоксикації. Це не медикаментозні препарати, а такі процедури, як плазмаферез, гіпербарична оксигенація, лазерне опромінення крові, тощо. Мова йде про очищення організму від шкідливих речовин, яке сприяє покращенню стійкості до інфекції. Наприклад при плазмаферезі кров пацієнта розділяють на клітини та плазму. Саме плазму, яка містить токсини, антитіла, алергени та продукти обміну, видаляють, а очищені клітини повертають назад у русло крові. З такою ж метою застосовується лазерне опромінення крові. Гіпербарична оксигенація – це лікувальний метод, суть якого полягає в диханні чистим киснем під підвищеним тиском у спеціальній герметичній барокамері. Ще є замісна ниркова терапія (гемодіаліз), яка використовується при певних показаннях за допомогою апаратів “штучної нирки”.

– Що впливає на статистику летальності?

– Якщо пацієнт відносно швидко звернувся за допомогою, у нього ще немає вираженої поліорганної недостатності, ми застосовуємо антибіотики, інфузійно-дезінтоксикаційну терапію, засоби специфічної терапії і екстракорпоральну детоксикацію, і добиваємось покращення та стабілізації стану. Але якщо пацієнти звертаються вже тоді, коли мікроорганізми вражають усі органи і системи, прогноз стає менш благополучним. Якщо говорити конкретніше, то при ураженні однієї системи організму фіксується до 20% летальності, якщо дві системи (наприклад, печінка та органи дихання) – 40%, якщо три системи (печінка, нирки та органи дихання ) – 60%, а якщо чотири системи – 80% і вище. Тому дуже важливо звертатися за допомогою вчасно. Лікарі – не боги, вони роблять все можливе, але надлюдських можливостей ми не маємо.

Джерело: Народний тижневик “Субота”

Автор: Сніжана Смирнова