Коли людина вперше заходить до православного храму, її часто вражає безліч ікон, і особливо – ікон Пресвятої Богородиці.
«Казанська», «Володимирська», «Смоленська», «Знамення», «Розчулення», «Боголюбська», «Почаївська», «Касперовська». Чому так багато? Хіба не одна у нас Богородиця – Пречиста Діва Марія?
Так. Вона одна. Але кожне зображення Пресвятої Богородиці – це не просто картина. Це молитовна пам’ять Церкви, це свідчення живих відносин між Матір’ю Божою і людьми. Кожен образ пов’язаний з конкретними подіями – чудесами, заступництвом, зміцненням у вірі. Тому і народжуються нові ікони, і кожна несе в собі особливий духовний досвід народу.
У православній іконографії Богородиці існує кілька основних типів – «Одигітрія» («Провідниця»), «Розчулення», «Знамення», «Акафістна». Але їх варіації незліченні, як незліченні людські молитви і потреби. Іконописці нерідко намагалися відобразити в образі те, що відбувалося в їхній землі: захист від ворогів, позбавлення від лих, зміцнення в скорботі. Тому й народжувалися такі назви, як «Всецариця», «Неопалима Купина», «Віднайдення загиблих», «Невипивана Чаша»…
Невипадково Богородицю називають Заступницею ревною християнського роду. Вона найближча до Бога і завжди молиться за нас. Ми по-людськи тягнемося до того образу, через який відчули її допомогу. Але важливо пам’ятати: не ікона творить чудеса, а Сам Господь – за молитвами Своєї Пречистої Матері. Тому і можна молитися перед будь-яким образом Богородиці.
