Юрій Малашевич — черняхівець, якого знає чи не кожен житель селища, адже він історик, блогер, у минулому політик, редактор газети та громадський діяч.
Але сьогодні ми говоримо з ним як із майстром з виготовлення печей та, як кажуть у народі, грубок. Те, що, здавалося б, могло відійти в минуле, нині знову на часі, адже, як говорить Юрій, електрики та газу ти в лісі не знайдеш, а дрова для печі — завжди. Як він прийшов до цієї справи, як правильно експлуатувати печі і, головне, не стати жертвою чадного газу — читайте в інтерв’ю ЧерМедіа.
— Скільки ви вже працюєте пічником?
— Вже майже 5 років я роблю печі. Мій дядько — професійний пічник, усе життя цим займається, і одного разу я допомагав йому в роботі, бо це замовлення було для мене, для мого дому. Тоді я вперше познайомився з пічною справою.
— Чи сподобалася вам ця справа?
— Ні, не сподобалася, адже на той час у мене були інші цілі та завдання, я був сфокусований на іншому. Тоді мені здалося, що це брудна справа. А взагалі печі робив мій дід. У період Другої світової війни та після неї люди часто були змушені переїжджати, тому мій дід розбирав і переносив їм печі. Тоді не було оплати як такої, розраховувалися бартером. Ось так, під час розборки, він запам’ятовував, як влаштована піч, і таким чином по пам’яті вчився їх будувати. Відтак у 1947 році він уперше зробив для себе хлібопекарську піч. Потім робив грубки, взагалі її називають «піч-голанка», а ця назва народна, слово запозичене з Польщі та Німеччини.
— Сьогодні, як ніколи, ваша робота знову стає актуальною та потрібною, адже кризова ситуація в енергетиці дається взнаки. Чи маєте більше замовлень?
— Якраз останнім часом замовлень стало більше, адже дрова завжди під рукою: і щіпку, і гілля — усе це можна знайти, чого не скажеш про енергетику.
— Які найчастіші моделі печей ви виготовляєте?
— Традиційна українська груба, міжкімнатна, за класифікацією пічної науки вона називається «піч-голанка». Назва походить теж з минулого, коли імператор Петро запросив голландських майстрів, які досконало конструювали кафельні груби–голанки. У той час і почала формуватися пічна література. Також виготовляю напівгрубки шведського типу — це груба з плитою, опалювально-варочна, і фінські камінопечі. Вони мають дуже високу ефективність обігріву. При нормальному нагріві 2–3 дні можуть тримати тепло.
— Власне, як ви стали пічником, адже з вашої розповіді випливає, що спочатку ця справа була вам не до вподоби?
— На той час у мене була бурхлива громадська діяльність. Я був депутатом, головою комісії з правових питань, присяжним суду. Навіть двічі балотувався на селищного голову — така в мене була ідея. Але після того, як я програв вибори, вирішив знайти для себе роботу, де я можу бути розпорядником свого часу і робочого процесу. Так я згадав, ще коли працював у газеті, люди постійно цікавилися пошуком майстра-пічника. Тоді я зрозумів, що ця робота затребувана, і згадав, що вже робив це раніше та можу спробувати знову.
— Якими якостями повинен володіти пічник, адже ця робота далеко не проста?
— Так, до цього потрібно мати хист. Це досить серйозна розумова робота. Кожен сантиметр має значення: одне невірне розташування цеглини — і все, потрібно переробляти.
— Це ще й творча робота. Хто вам малює ескіз?
— Я сам малюю. Коли обговорюємо з людьми модель печі, роблю заміри — одразу вимальовується майбутня модель.
— Яка цінова політика? Скільки сьогодні коштує виготовлення найпростішої грубки та фінської печі?
— Усе залежить від матеріалу. Але я рекомендую брати якісні матеріали. Тому найпростіша грубка може коштувати від 20 тисяч гривень, а піч — від 45 тисяч.
— Які матеріали рекомендуєте?
— Шамотну цеглу Запорізького заводу, шамотно-пластичну цеглу. На жаль, родовище, яке використовував Запорізький завод, нині в окупації, а за кордоном вона дуже дорога. Тому гарна альтернатива — це шамотно-пластична цегла.
— Важливе питання — правила експлуатації грубки, печі, щоб вона довго служила та безпечно.
— Перше і дуже важливе — це те, чим ми палимо. Дрова повинні бути сухими, ні в якому разі не мокрими. Не потрібно кидати в піч усе сміття, яке є в будинку. Печі не для цього. Друге – це перегрів. Сажа горить при температурі 1000 градусів, і тоді її вже складно загасити. Тому все дерев’яне, що знаходиться поруч, може загорітися. Я раджу людям палити помірно: краще довше, ніж за раз і з небезпекою. Також важливою складовою є засувка. Більшість отруєнь чадним газом трапляється через те, що засувку зачиняють занадто рано, коли ще є жар. Специфіка груби така: тепле повітря виходить, а холодне через комин заходить. Тому після горіння засувку зачиняють, щоб тепло не виходило, але якщо закрити її раніше, коли ще є жар, — це смертельно небезпечно. Відбувається виділення чадного газу. Тому дуже раджу звертати на це увагу.
— Як переконатися, що вже можна зачиняти засувку?
— Як правило, має пройти півтори години після горіння, коли вже немає жару. Потрібно витримати цей час, адже десь ще може горіти сажа. Потрібно дуже слідкувати за нею. Взагалі вона випалюється хімічними засобами, але є й народний метод — картопляні шкірки. Підсушені, вони добре випалюють сажу, але це тільки коли її небагато і не частіше одного разу на тиждень.
— Зараз ви любите свою роботу?
— Так, адже це творча та інтелектуальна робота. Мені подобається, коли я створюю піч, люди задоволені, і це мене надихає.
— І запитання вже не до теми пічного ремесла, а до вас як громадського діяча, у минулому політика: чи маєте намір ще балотуватися до селищної ради?
— Мабуть, ні. Я вже обрав для себе інше служіння – служіння Богу.
