«До будинку під’їжджають два мікроавтобуси, БТР, виходять озброєні військові. Потім виводять людей „на бєсєду“, часто — з мішками на голові»
— 24 лютого зранку, коли тільки почули вибухи за містом, Сергій пішов до військкомату, — розказала Олена Новицька. — У свою частину, де колись служив, повернутися не міг, бо йому вже 60 років є, а поправка, якою військовий вік подовжено до 65 тоді ще не була прийнята. Тому записався до тероборони. Нам сказали: «Чекайте, вже поїхали в Херсон за зброєю, вам зателефонують». До обіду чекали безрезультатно, знов поїхали до військкомату — там вже нікого не було, все закрито. До міськвиконкому заїхали — там тільки у фоє на першому поверсі було кілька депутатів, збирались на термінову нараду. Всі були розгублені, у якомусь розпачі. Поїхали далі — поліційний відділок був порожній, двері відчинені, все покинуто. У другій половині дня над ГЕС вже літали гелікоптери.
Сергій вирішив узятись за ту зброю, яка у нього була — ноутбук. Зайнявся інформаційною обороною. Майже цілодобово сидів у інтернеті, аналізував інформацію, писав і публікував статті у соцмережах (його інформацію також використовували й «ФАКТИ». — Авт.). За що йому багато хто був вдячний — бо звʼязок і українські телеканали у когось були, а у когось вже ні, то вони дивились новини на сторінці Сергія.
Пізніше стали надходити гроші з усіх куточків України, з-за кордону від його друзів — то ми мали змогу займатися волонтерством. Купували харчові продукти, ліки, розносили людям похилого віку (волонтерська група «Україночка» допомагала людям як у Новій Каховці, так і в сусідніх селах та містечках. — Авт.). Саме коли він ішов з черговою допомогою до людей, його й затримали на блокпості 12 березня.
У нас були випадки вже, що за добу-дві росіяни відпускали затриманих, то я добу чекала. Але коли побачила у соцмережі повідомлення дружини Олега Батуріна про те, що Олег пішов на зустріч із Сергієм і пропав, то зрозуміла, що вони обидва потрапили у біду. Тоді написала на його й на своїй сторінках, що Сергій пропав, коли йшов через блокпост. Відгукнулось троє людей, що бачили Сергія з собакою (молодий боксер Айс, за життям якого понад рік стежили друзі Сергія Цигіпи у соцмережах. — Авт.) Бачили його у різний час протягом дня. Айс був привʼязаний, а Сергія військові весь цей час про щось допитувались. Через цей блокпост ми вже не раз ходили на той час — зазвичай 1−2 хвилини перевіряли документи і нас відпускали.
У нас ходили розмови про списки активістів, учасників АТО, які складали окупанти. А Сергій був одним з активних організаторів антиросійського мітингу у місті на початку березня. Тому ми вже зрозуміли, що окупанти затримали Сергія не просто для перевірки документів. Кажуть, у «Вайбері» була створена група «Нова Каховка — це Україна», є чутки, що до учасників тієї групи приходять, забирають. Про самі списки — звідки вони, хто до них занесений, — нам нічого не відомо достовірно, але ми постійно бачимо: то до одного, то до іншого будинку під’їжджають два мікроавтобуси, БТР, виходять озброєні військові. Якщо їм не відчиняють — двері виламують, якщо вдома нікого немає — чекають, коли зʼявляться. Потім виводять людей «на бєсєду», часто — з мішками на голові.
«Катували й били його задовго до зйомок — синці вже ледь видно»
— Сергія попереджали, що його розшукують, він навіть кілька днів переховувався, — продовжує Олена. — Але він був журналістом, професіоналом, хотів бути в епіцентрі подій — і не зміг довго відсиджуватися у знайомих. (6 березня у нашій останній на даний час розмові на запитання, чи можна на нього посилатись при використанні його інформації, чи краще не згадувати, Сергій відповів: «Посилайся на мене, мені вже давно пох.». А 8 березня написав, що, за словами дочки, вже кількох активістів «вивезли» і його також шукали, тому: «Друзі! Не шукайте більше мене в мережі. „МАЙОР ВИХРЬ“ зі вчорашнього вечора розшукують рашистські контрики. Кого потрібно, я сам знайду. Все буде Україна! Слава Силам спецоперацій!» Та Сергій вів свій Телеграм-канал ще до ранку 12 березня. Востаннє в Телеграм з його акаунту був захід о 16.05. — певно, викрадачі порпались у його телефоні вже після затримання. — Авт.).
Наступного дня після затримання Сергія я пішла до нашого поліційного відділку, який на той час займали російські окупанти. Солдат, до якого підійшла, звʼязався по рації з начальством і відповів, що такого тут немає. Через тиждень ходила ще раз — відповідь була такою ж. Айса знайомі побачили за кілька днів після того, як Сергія схопили, — він був у дворі міськвиконкому привʼязаний, солдати сказали, що знайшли в полі. Я його забрала.
Коли повернувся Олег Батурін, то дізнались, що їх тримали у новокаховському поліційному відділку, потім переправили до Херсону. Зі слів Олега відомо — коли їх туди відвезли, то проводили перекличку. І Олег чув прізвище Цигіпа. Чув його голос на допитах 13 березня.
Ми підозрювали, що можливо його вивезли до Криму. Я пішла спитати про Сергія до призначеного росіянами Леонтьєва, він зараз у виконкомі займає кабінет мера (призначений московитами головою «тимчасової військово-цивільної адміністрації» Нової Каховки Володимир Леонтьєв, разом з місцевим кримінальним «авторитетом» Єфімом з першого дня окупації допомагав агресорам. — Авт.) Той сказав: «Не хвилюйтеся, він у Херсоні, з ним все добре, його ніхто не катує». Але я вже знала, що їх там катують — Олег писав про зламані ребра і струс мозку. Тож я розуміла, що мені брешуть, вірити якимось офіційним розʼясненням я не можу.
А 19 квітня на російському каналі «Россия-24» зʼявилось відео з Сергієм — знайома зняла маленький фрагмент на телефон і відправила мені. Але воно було дуже порізане, з коментарями телеведучих. Тому я стала шукати повне — знайшла на Ютубі 22 хвилинне. (Наразі сервіс його видалив з поясненням: «Це відео вилучено через порушення Умов використання YouTube». — Авт.) Кілька разів передивлялася, щоб зрозуміти, про що йде мова, що відбувається, який у нього вигляд, як поводиться.
Звичайно, катували й били його задовго до зйомок — синці на голові вже ледь видно. Схоже, ніс зламаний. Права рука зламана чи пошкоджена — коли він нею рухав, то хапався за неї лівою, або ж ліву підкладав під неї. Коли брав компʼютерну мишку — видно було зеленуваті застарілі синці на пальцях. Сорочки такі він майже ніколи не вдягав — видно, що вона з чужого плеча, завелика на нього. Можливо — ребра зламані, бо він якось глибоко вдихнув і тут же перехилився й почав потроху видихати, наче йому боліло.
І щодо тих подій, про які він розказував (про Бучу й Краматорськ) — він не міг знати, як вони розвивались, бо на той час вже був у полоні. Розумію, що все це йому надиктовували. Навіть ці 22 хвилини складені із нарізаних епізодів — чи робили кілька дублів, чи зупиняли зйомку і вказували йому, що потрібно говорити. Зрозуміло, що все це Сергій говорив під тиском — через катування, можливо шантаж. (За словами Олега Батурина, викрадених катували. Особливо — учасників АТО/ООС. — Авт.).
— Сергія московити представили як високопоставленого офіцера ССО. А скільки років уже, як він звільнився з армії?
— З 2017 він цивільний. Допомагав у виборчих кампаніях. Займався журналістикою, волонтерством. У Дніпрі у нього був підшефний — хлопець, що побачив гранату на дитячому майданчику і ніс її звідти, щоб діти не постраждали. Коли вона вибухнула хлопцю відірвало два пальці на руці. Сергій йому допомагав, допоміг вступити до військового училища. (16-річний на той момент Олександр Гаркуша побачив, як діти бавляться, підпалюючи снаряд. Він устиг схопити й відкинути «забавку», прикривши дітей, та вибухом йому відірвало 4 пальці на правій руці. Поранило й дітей — але всі лишились живі. Олександр — син захисника Донецького аеропорту Петра «Скаженого Возика» Гаркуші — став наймолодшим лицарем ордена «За мужність». Хлопець із дитинства мріяв бути військовим, та спочатку не пройшов медичну комісію, що після втрати пальців вважала його інвалідом. Але все ж завдяки Сергію та іншим небайдужим людям йому вдалося вступити до Військової академії в Одесі. — Авт.).