Україна

18-річний військовий з Буковини загинув на очах у батька, з яким разом воював: зворушлива історія родини

В момент обстрілу батько Максима був у приміщенні. Смерть сина він побачив на власні очі.

16 липня 2022 року на Донеччині від удару російської ракети загинув 18-річний боєць Нацгвардії Максим Кравець. На фронт вирушив разом зі своїм батьком. Усього за три тижні до початку повномасштабного вторгнення, 2 лютого Максимові виповнилося 18 років.

Батько загиблого Іван Кравець розповідає, що 26 лютого 2022 року вони удвох стояли в черзі біля місцевого військкомату.

“Я кажу: “Куди ти йдеш? Ти ще молодий. Куди тобі йти?”. А він в мене такий, що якщо щось захоче, то він те зробить. Він каже, якщо ти не йдеш зі мною, то я піду без тебе. А йому якраз 2 лютого виповнилося 18 років “, – розповідає батько загиблого юнака.

Максим навчався на першому курсі економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

За словами батьків, попри обрану економічну спеціальність Максим завжди казав, що захищатиме батьківщину.

13-річний Максим Кравець у 2017 році, коли до його школи приходили військові-АТОвці

Юнак служив разом із батьком в одній із військових частин Нацгвардії в Покровську Донецької області. Там вони охороняли стратегічні об’єкти. 16 липня 2022 року росіяни обстріляли їхню позицію касетними боєприпасами та балістикою. Одна із ракет влучила неподалік Максима.

“Дзвонить чоловік. Навіть не можу описати, що то за голос був. Крик душі зсередини був. Він сказав, що Максима більше немає. Я почала плакати і не могла повірити. Кричала до чоловіка: “Дивись, може, він ще живий! Може його можна врятувати, який би він вже не був”. Він звідти до мене кричав, що це війна, ти розумієш, що це війна”, – розповідає мати загиблого.

В момент обстрілу батько Максима був у приміщенні. Після вибуху Іван став допомагати побратимам. Каже, що не відразу збагнув, що його син тоді був на вулиці. Смерть сина побачив на власні очі.

Після смерті сина Іван Кравець продовжив служити ще рік. Потім звільнився від служби за станом здоров’я. Зараз чоловік займається волонтерством і таким чином робить вклад у перемогу.

“Живу спогадами. Біль є, але і віра є, що Україна все ж таки переможе, що все було не дарма. От цим і живу”, – підсумував батько загиблого.

Схожі матеріали