14 жовтня 1943 року жителів Романова зігнали на площу: хто, за спогадами, зупинив нацистську розправу

14 жовтня 1943 року в окупованому Романові людей почали зганяти до центральної площі. Одних відбирали для відправлення на примусові роботи до Німеччини, іншим, за свідченнями, загрожував розстріл. Місцева історія пов’язує припинення каральної акції з несподіваною людиною — Адольфом Кренцом, який сам очолював окупаційну управу містечка.

Ці події досліджував романівський історик-краєзнавець Олександр Кондратюк.  Він спирається на спогади старожилів та матеріали кримінальних справ із архіву Житомирського управління СБУ, до яких дослідник отримав доступ у 2015 році.

Найбільш незвичайна обставина цієї історії — роль керівника місцевої окупаційної адміністрації. За свідченнями, саме він переконав карателів відмовитися від розправи. Але що відомо про саму операцію і наскільки докладно її вдалося відновити?

Чому каральний загін прибув до Романова

Восени 1943 року Житомирщина залишалася під нацистською окупацією. У лісах поблизу Романова активізувалися партизанські загони, які нападали на окупаційні підрозділи та зривали їхнє постачання.

Олександр Кондратюк пов’язує ці події з рейдами партизанського з’єднання Олексія Федорова, зокрема загону, відомого під назвою «дядя Ваня».

Наприкінці вересня та на початку жовтня партизани здійснили низку диверсій. За викладом краєзнавця, вони порушили залізничне сполучення та завадили збору продовольства для окупаційної армії. Однією з останніх акцій стало знищення сільськогосподарської техніки неподалік села Мала Козара.

Після цього до Романова прибув каральний загін, який, за дослідженням Кондратюка, очолював командир на прізвище Міллех. Історик пише про понад 200 німецьких та угорських військовослужбовців.

Людей зганяли на площу, інших вантажили до автомобілів

Уранці 14 жовтня, за реконструкцією місцевого історика, окупаційні сили почали збирати жителів із різних частин Романова.

Людей приводили на площу перед управою. Кондратюк уточнює, що нині це площа Слави, поблизу Романівської школи мистецтв. Там проводили відбір: частину мешканців призначали для вивезення на примусові роботи до Німеччини.

У своїй публікації історик наводить і значно страшніші плани карателів: розстріл понад двох тисяч жителів, депортацію більш як тисячі молодих людей та спалення сотень будинків.

Серед названих ним місць запланованих страт — околиці цегельного заводу в Романові та територія колишнього аеродрому між селами Корчівка й Врублівка.

Ці кількісні оцінки та подробиці походять із краєзнавчої публікації. Оригінальні документи з планами каральної операції, які дозволили б незалежно звірити наведені цифри, у доступних матеріалах не оприлюднені.

Хто такий Адольф Кренц і як він втрутився

У 1942–1943 роках місцеву окупаційну управу очолював Адольф Михайлович Кренц — житель Романова, етнічний німець, якого за нацистської класифікації відносили до фольксдойче.

Кондратюк пише, що керівництво управи заздалегідь не попередили про каральну операцію. Коли Кренц довідався про долю, яку готували односельцям, він, за розповідями очевидців, почав переговори з командиром карателів Міллехом і представниками бердичівської жандармерії.

Головним аргументом, як стверджує історик, стало пояснення, що жителі містечка не причетні до партизанських нападів, а диверсії проводили військові підрозділи, які прибули ззовні.

За цією версією, переговори завершилися припиненням каральної операції.

Водночас відомий епізод залишає відкритим важливе питання: якою була вся діяльність Кренца на посаді керівника окупаційної управи? Один описаний вчинок не дає повної картини його роботи в адміністрації, що діяла під владою нацистів.

Що стало відомо з архівних пошуків

Кондратюк розповідав, що тривалий час безрезультатно шукав документальні сліди цієї історії в українських архівах. Лише у вересні 2015 року, працюючи з кримінальними справами працівників окупаційних органів у Житомирському управлінні СБУ, він знайшов відомості, які допомогли відновити частину обставин.

Утім, у публікації 2019 року немає номерів конкретних справ, сторінок допитів або копій документів, на підставі яких наведено всі подробиці переговорів. Сам Кондратюк тоді писав про необхідність подальшого пошуку повноцінних історичних джерел.

Різняться в пізніших публікаціях і відомості про повоєнне життя Кренца. Кондратюк повідомляв, що той після відступу окупаційних військ жив у Німеччині, а згодом у США. Натомість журналіст Віктор Першко писав про проживання Кренца та його родини в Мюнхені. Для остаточного з’ясування біографії потрібні додаткові документи.

Бердичів, представники жандармерії якого фігурують у розповіді про Романів, також був частиною окупованої Житомирщини. Про тодішнє цивільне життя та роботу місцевих установ нагадують збережені випуски бердичівської газети «Нова доба» 1942 року. Вони показують інший бік життя регіону під окупацією, хоча безпосередньо переговорів у Романові не документують.

Як у Романові повертали пам’ять про жовтень 1943 року

До історії каральної операції повернувся у 2022 році журналіст Віктор Першко.

Він розповів, що 14 жовтня 2022 року в Романові під час відкриття оновленої Дошки пам’яті загиблим захисникам України згадали й події Другої світової війни.

Першко звернув увагу на те, що в радянський час про роль Кренца майже не говорили. В історії, де представникові окупаційної адміністрації приписували порятунок цивільного населення, не було простого поділу на звичні для радянської пропаганди образи.

Журналіст також закликав детальніше дослідити участь німецької польової жандармерії та угорських військових у подіях жовтня 1943 року.

Минуло 83 роки. Романів зберігає розповідь про день, коли його жителів зігнали до центру містечка, а каральну операцію, за спогадами очевидців, вдалося зупинити. Історія Адольфа Кренца вже повернулася в місцеву пам’ять. Її документальна реконструкція ще потребує продовження.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Про що писала бердичівська газета “Нова доба” у 1942 році. ФОТО

Архівні газетні сторінки допомагають побачити повсякденне життя Бердичева під час німецької окупації.