Гарячі новини

Жителі Андрушівської громади провели в останню путь Героя

СТУДЗІНСЬКИЙ Віктор Станіславович, командир механізованого відділення військової частини А 4741 мужньо, виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу та незалежність загинув 6 грудня 2023 року поблизу населеного пункту Очеретине Донецької області.
Пішов з життя ще один патріот рідної землі, який залишився вірним українському народу та не зрадив свою військову присягу. Ми пам’ятатимемо його мужнім воїном та справжнім героєм України, який віддав своє життя за волю, мир та справедливість.
17 грудня 2023 року рідні, друзі, жителі громади провели в останню путь воїна…
Віктор не лише боронив нашу землю від ворога-нелюда, а й захоплювався поезією. У вільну хвилину так народилися поетичні рядки, в яких переплітаються теми справедливості, війни, любові до рідних та Батьківщини. Окрема подяка побратимам Віктора, які передали нам його рукописи.
Вічна пам’ять та слава незламному воїну!

Народ – раби

А шляхта у керма
Хоч волю всім рабам дали,
Та це лише слова!
Людей загнали у ярмо,
Ніхто й не зрозумів,
А хто побачив це давно
Лиш тихо шепотів.
Так, шепотів, а не кричав,
Побоювання стисло груди.
Хоробрості повстати він не мав!
Не вірив, що повстануть люди.
Хто намагається звільнитись від ярма
“Той бунтівник” – так кажуть для народу.
Розповідають, що “Прекрасне в нас життя”
Так, справді, у них життя нівроку!
А як живе звичайний люд,
Це шляхту не цікавить.
Нехай раби ярмо тягнуть,
А у панів свої забави.
Згадайте, вік як прожили
Лиш бідність, злидні, зло.
Ми все життя «пахали», як раби
Рабами й помремо.
***
Життя минає, йдуть роки,
Захоплення в людей змінилось.
Ті, що кричали “Ми брати!”
На ворогів перетворились.
Хохол – “Укропом” став ураз
Москаль на “Орка” перекинувсь
Чи то напав на людей сказ?
Чи в пеклі двері відчинились?
Колись квітучая земля
Могилами уся покрилась
А завжди радісна сім’я
Слізьми солоними зросилась!
В одній дітей хоронять матері,
У інших, діти батька все чекають
А чи повернуться, чи ні?
Ніхто не каже, бо не знають.
Коли настане цьому край?
Коли вже люди схаменуться?
Ми будемо доти помирати,
Поки пани всі не нажеруться.
***
Скроплені кров’ю поля,
Напівзруйновані домівки.
Мов грім на небі серед дня
Лунають постріли гвинтівки
Про мирне небо ми забули,
Про мир та спокій мріємо ми,
Лиш звук сирени ми почули,
Тікаємо всі хто куди.
Ось так і ти моя лебідко,
Онуків рятувала від війни
Хоч як тобі було не гірко
Втікати довелось до чужини.
В чужім краю ростиш онуків,
Про рідний край читаючи вірші
Щоб діти чули ніжні звуки,
Які лунають з української душі
***
Я пам’ятаю гарні дні
Коли дивилась в милі оченята
Як посміхалися мені,
Мої гарненькі, любі янголята
Як часом я сварилася на вас,
Та все одно мене ви обіймали
Як хочу повернути я той час
Коли була я поруч з вами.
Та розлучила нас війна,
І кілометри відстані між нами
Щоночі на очах сльоза,
А серцем та душею завжди з вами.
Душа моя болить
І серце ще частіше б’ється
Коли я згадую ту мить,
Як з вами любі розстаємося.
Та вірю я, настане час
І ви додому повернетесь.
Я ніжно обійму і поцілую вас,
А ви мені приємно посміхнетесь,
І вся журба моя мине
Коли ви поруч будете зі мною,
Коли в обіймах стиснете мене
Коли візьму на руки вас я, а не зброю.
Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн

Схожі матеріали

Лютий 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
26272829