У Києві попрощалися з письменницею та поетесою Вікторією Амеліною. Вона була в піцерії в Краматорську, куди 27 червня влучила російська ракета. Лікарі намагалися, але не змогли врятувати життя Вікторії.
Прощання відбулося в Михайлівському золотоверхому соборі, повідомляє кореспондент Цензор.НЕТ.
Вікторія Амеліна – українська літераторка, лауреатка літературної Премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського. Її тексти публікувалися в перекладах польською, чеською, німецькою, нідерландською та англійською мовами.
Амеліна заснувала Нью-Йоркський літературний фестиваль, що відбувався в селищі Нью-Йорк у Бахмутському районі Донецької області.
27 червня вона разом з делегацією колумбійських журналістів та письменників вечеряла в піцерії в Краматорську, коли туди влучила російська ракета. 1 липня Вікторія померла в лікарні ім. Мечникова в Дніпрі. Їй було 37 років.
Вікторія Амеліна спочине на Личаківському цвинтарі у Львові.
Вірші Вікторії Амеліної про війну
Тривога
Повітряна тривога по всій країні
Так наче щоразу ведуть на розстріл
Усіх
А цілять лише в одного
Переважно в того, хто скраю
Сьогодні не ти, відбій
Не поезія
Я не пишу поезію
Я прозаїк
Просто реальність війни
з’їдає пунктуацію
зв’язність сюжету
зв’язність
з’їдає
Наче у мову
влучив снаряд
Уламки мови
схожі на поезію
але це не вона
І це теж не вона
Вона в Харкові
Волонтерить
Втрати української армії
Цифри втрат нашої армії засекречені
До кінця війни цифр не буде
Буде сусід, чоловік дивачки,
яка саджала червоні квіти
Друг, який нікого не попередив
Викладач, якого ми так любили
Та дівчинка, яка усіх дратувала
Художник, який завжди всім подобався
але здається, любив ту дівчинку
В ім’я державної таємниці
Клянуся, я загиблих не рахуватиму
Не рахуватиму до нестями
І до кінця війни
(Насправді я починала – збилась)
