“Часто картаю себе, чому не можу писати таких ніжних, теплих і сердечних листів, як ти? Чому такі слова і звороти не йдуть під перо? Ти, мабуть, гадаєш, що я холодний, не люблю тебе. Така думка мучить мене ще гірше. Але ні. Я тебе люблю так само щиро і гарячо, як ти мене“, – пише 20 вересня 1878-го студент філософського факультету Львівського університету 22-річний Іван Франко до коханої Ольги Рошкевич із села Лолин – нині Долинський район на Івано-Франківщині. Перед вузом Франко навчався в гімназії у Дрогобичі. Дружив із молодшим на два роки Ярославом Рошкевичем. Влітку 1874-го поїхав до нього в Лолин, щоб допомогти з навчанням.
Іван Франко сидить (у першому ряду третій праворуч) серед слухачів курсів української мови у Львові влітку 1904 року. Вивчали граматику, історію літератури та етнографію
Батько товариша Михайло Рошкевич був священником. Після Львівської духовної семінарії одружився з Марією Руденською. Мали ще доньок Ольгу та Михайлину.
Отець Михайло був жорстокий, усі боялися його гніву. Захоплювався москвофільством і водився з місцевим лідером руху Ісидором Шараневичем.
“Так якось було прикро й неприємно, що він не знає товариської поведінки. Як треба при столі сидіти і з першого дання не їсти стільки, що до другого вже не доторкнутися. З уваги на те, що до нас міг приїхати хтось із чужих, а хоч би і без того, брат зробив йому дуже обережно зауваження. Він його радо прийняв“, – писала у спогадах Михайлина Рошкевич 1956-го.
Гостю не подобаються фальшивість і дволикість оточення Рошкевичів. Дратує, що отець Михайло з домашніми говорить польською, у церкві – українською, з друзями – “рускім язиком” – сумішшю мов, яку галицькі москофіли вважають російською.
Його доньки нагадують репетитору “кімнатні рослини – крихкі та незвичні до всякої роботи”. За кілька днів дізнається, що Ольга перекладає на українську з французької твори Еміля Золя та братів Гонкурів, із російської – Наталю Ланську. Записує в селі весільні пісні. Гімназист теж цікавиться літературою та звичаями. Зближується з дівчиною.
“Певне, я здався вам нудним, замкнутим, не щирим. Інакше кажучи, нецікавим мовчуном, – писав пізніше їй. – Але поміркуйте: я не одержав майже ніякого виховання, не знав батьківської ласки. Чужий та одинокий поміж людей – ось так я зростав. Не мав товариства, не знав нічого, крім своїх книг. Мій розум працював багато й напружено, я геть знесилів й відчув сім’я смерті, передчуття могильного холоду в грудях. І тут я побачив вас. Усі мої погляди на життя з тих пір стали зовсім іншими, змінилося моє єство”.
У Лолині гімназисти вчать математику та грецьку мову. Батько хвалить синового наставника. Оцінки Ярослава покращуються, наприкінці року має всюди “відмінно”.
1875-го Іван Франко випускається й іде в університет. Щоб далі допомагав другові здобувати знання, Михайло Рошкевич переводить сина до гімназії у Львові.
Наступне літо Франко знову в Рошкевичів. Ольга та Михайлина стають близькими подругами. Пропонує старшій сестрі описати життя селян та історію Лолина. Читають книжки, які привіз студент. Ольга у захваті від “Фауста” німця Гете. Гість дарує їй книжку.
За добре навчання Івану Франку дають стипендію. Стає не залежним від вітчима. Найперше купує костюм. У салоні робить фото.
Гарно вбраний їде в гості до Рошкевичів, які звикли бачити Франка в ялових чоботах, простій сорочці, з клунками харчів і книжок. У костюмі інакше сприймають.
До священника прибуває єпископська перевірка. Він сподівається, що його роботу відзначать і довірять більшу парафію. Влаштовує гостям пишний обід, на який запрошує Івана Франка.
Іван Франко народився 27 серпня 1856 року у присілку Війтова Гора (Слобода) села Нагуєвичі – тепер Дрогобицький район на Львівщині. У гімназії почав писати поезію та оповідання. Створив понад 500 віршів і 50 поем, 10 романів, 150 малих прозових творів. Видав 11 збірок. Із дружиною Ольгою Хоружинською мав синів Андрія, Тараса, Петра й доньку Анну. Помер 28 травня 1916-го у Львові, похований на Личаківському цвинтарі
За столом обговорюють погоду, врожаї, новини.
– Народ зовсім зледащів. Забуває про Бога, в церкву не йде. Лише в корчму – пити горілку, – бідкається один із панотців.
Іван Франко заперечує. Люди важко працюють, каже. Священник стоїть на своєму. Михайло Рошкевич блідне. У розмову втручається шанований в окрузі отець Заячківський.
– Та, прошу вас, – змінює тон розмови. – Пану Франку з таким розумом бути щонайменше університетським професором.
Хтось погоджується і пропонує за це випити. Заходить мова про близькість Івана з Ольгою. Гості вітають отця Рошкевича з гарним зятем. Той не проти віддати доньку за Франка, бо тому не потрібно посагу.
8 лютого 1878-го в Народному домі Львова влаштовують студентський бал. На нього з’їжджається молодь із Галичини. Михайло Рошкевич на запрошення Ісидора Шараневича привозить Ольгу. Іван Франко теж приходить.
“Я від осьмої кляси вздихав, мучився і кляв сам себе, – пізніше згадував він, – Більш за все хотів сказати вам “ти”. Почути ваше “люб’ю”. Обняти і поцілувати“.
Кохана в листах починає підписуватися “твоя наречена Ольга”.
Іван Франко багато часу приділяє діяльності студентського громадсько-культурного товариства москвофільської орієнтації “Академический кружок”. Із Михайлом Павликом і Остапом Терлецьким видає часопис “Друг”. Поліції не подобається їхнє листування з Михайлом Драгомановим, який вимушено живе в Женеві. Його вважають головою таємної організації соціалістичного напряму та підбурювачем галичан до боротьби проти імперії.
Іван Франко не знайомий із Драгомановим, але його все одно беруть під негласний нагляд. За кілька тижнів арештовують. Бо в потязі в польського емігранта Котурніцького знаходять лист від Драгоманова. У ньому є згадка про Франка.
“Cтудента Івана Франка у Львові підозрюють в участі в соціалістично-нігілістичній пропаганді, – йшлося у звіті поліцейського намісництва. – Зі слідства видно, що він часто перебував у священника Михайла Рошкевича, греко-католицького пароха в Лолині. Існує підозріння, що ці відвідини мали на меті розповсюдження згаданих думок і тенденцій“.
У домі Рошкевичів проходять обшуки. Нічого не знаходять. Отець Михайло їде до Львова на зустріч з Ісидором Шараневичем. Той радить порвати взаємини з Франком.
“Ваш отець заховався так зглядом мене в процесі, що треба б не мати й іскорки людської чести, аби явитись в єго дім, – зізнався Франко в листі Ользі. – Не згадую о тім, що, коли я просив о вашу руку, прирік мені помагати в кожнім разі. Не грішми, а добрим словом і протекцією“.
У січні 1878-го суд дає Іванові Франку дев’ять місяців тюрми.
Батько переконує Ольгу розійтися з нареченим. Вона тікає в інше село до дядька Івана Руденського. За кілька місяців їде у Львів, щоб побачити Івана. Після зустрічі він пише: “Чуюся таким сильним, здоровим, вдоволеним, веселим, охочим до роботи, що, бачиться тепер, зможу переламати всякі трудності, які мені послідніми часами насувалися“.
Ольга повертається в Лолин. Про побачення дізнається батько. Відкриває й перечитує її листи. Щодня сваряться. Закоханим вдається таємно листуватися, пишуть соком лимона.
Михайло Рошкевич домовляється про шлюб доньки із сином посла до віденського парламенту Володимиром Озаркевичем.
“Я протягом кількох літ, поки ще був легальним чоловіком, не поскрибованим і не зачумленим, бував у Рошкевича. Розуміється, пізнав і полюбив панну Ольгу і просив родичів її руки“, – пише Франко Озаркевичу. Вказує, що не проти його шлюбу з Ольгою.
Весілля гуляють у вересні 1879 року в Лолині. Іван Франко ігнорує запрошення. Уникає спілкування з людьми, блукає лісами біля дому товариша Осипа Олеськова в Новій Скваряві під Жовквою. Пише повість “Борислав сміється”, яку присвячує коханій.
Дочка священника Ольга Рошкевич перекладала українською твори французьких і російських письменників. Батько не дозволив їй вийти заміж за Івана Франка через його політичні погляди
За кілька місяців поновлює з нею листування, яке триває до 1898-го. Часом зустрічаються в Коломиї та Львові. Вона народжує сина й називає Іваном. Той помирає у 2 роки. Тоді з’являється донька Олена-Ольга. Більшість часу Ольга Озаркевич веде господарство. Той частіше в листах до Франка пише тільки про справи.
1912-го ховає чоловіка й живе біля доньки, яка вийшла за священника Йосипа Іванця. 1932 року переїжджають до села Миклашів біля Львова. Помирає 30 травня 1935-го.
– Листи від нього, перев’язані блакитною стрічкою, поклади в труну, – просить перед смертю сестру Михайлину.
Тричі програв вибори
“Один-єдиний наслідок мала моя кандидатура, про який мені й не снилося: обрання урядового кандидата коштувало йому 8–10 тисяч золотих. Найбільшу частину цієї суми забрали агенти. Вони повинні би прислати мені листа з подякою”, – згадував Іван Франко про участь у виборах до австрійського парламенту та галицького сейму 1895 року.
Із 1890-го бере активну участь у діяльності Русько-української радикальної партії. Відстоює рівні права українців перед поляками, прагне зменшити тиск на селян.
Партія має програму-мінімум – створити Галицьку автономну область, і програму-максимум – соборну Україну. Іван Франко першим 1893 року починає замість терміна “руський” вживати слово “український”.
“Мусимо навчитися, – пояснює, – чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів“.
Балотується по округу Тернопіль – Збараж – Скалат. Та підкуплені й залякані виборці продають голоси на користь графа Пінінського, приятеля австрійського намісника Галичини графа Казимира Бадені.
1897-го радикальна партія висуває Франка від округу Перемишль – Мостиська – Рудки – Самбір – Дрогобич.
– Ти подумай добре, Іване. Благаю! – каже дружина Ольга Хоружинська. – Ти вже забув, як тебе продали і зрадили в Тернополі? Пани знову не допустять!
– Говориш, як дитина! – реагував Франко. – Невже тільки маю про свою домівку дбати? Людина не може жити лише сама для себе.
Влада робить усе, аби не допустити зустрічі Франка з людьми. В селі Медиці біля Перемишля в день голосування проукраїнські виборці одержують повістки негайно сплатити податкові внески, бо втратять майно. Перелякані кидаються до міста розібратися з боргом.
В Добромилі хату, де зупиняється Франко, оточують п’яні підкуплені чоловіки. Не пускають до нього людей.
“Комісари, старости й урядовці фальшували вибори, – згадував посол австрійського парламенту в 1907–1918 роках Семен Вітик. – Пускали цілі громади виборчих шахраїв, розбивали урни. Жандарми арештовували виборців“.
Подекуди доходить до знущань і вбивств. В окрузі гинуть 10 людей, арештовано понад 900. Вибори називають кривавими.
За станом здоров’я Франко не може постійно їздити по селах. Присвячує час написанню статей для львівської преси. Подає факти порушення влади на виборах. Викриває шахрайство й тиск організаторів.
Конкурентом виступає польський поміщик Тишковський. У його маєтку в селі Негрибці виборців частують горілкою. Наливають склянку й давають закушувати тим, хто обіцяє голосувати за пана.
Виборчі комісії складаються з людей Тишковського. По багатьох селах у день виборів працюють шинки, частують за рахунок поміщика. Франко одержує 205 голосів, Тишковський – 392.
Влітку 1898-го Іван Франко втретє стає кандидатом до парламенту. Йде по округу Тернопіль – Збараж – Скалат. Перемогти не вдається.
– Я половину галичан люблю, а половину – ненавиджу! – реагує на результат.
Джерело: gazeta.ua
