Щоб покликати друга надвір, потрібно було зайти до нього додому. Улюблену пісню перемотували на касеті, фотографії чекали з проявлення, а домашній комп’ютер, якщо він був, часто ділили на всю родину. Потім з’явилися мобільні телефони, швидший інтернет і соціальні мережі. Люди, народжені в середині 1990-х, застали цю зміну ще до того, як стали дорослими.
Сьогодні для них є окрема назва — зілленіали (Zillennials). Так називають мікропокоління на межі міленіалів і покоління Z. У матеріалі Fortune йдеться приблизно про людей, народжених у 1993–1998 роках. Їхня особливість — досвід життя в час, коли звичні речі поступово переїжджали з полиць, зошитів і телефонних довідників на екрани комп’ютерів та смартфонів.
Дитинство, коли не треба було бути постійно онлайн
Зілленіали можуть пам’ятати час, коли після школи домовлялися про зустріч особисто. Якщо плани змінювалися, не було спільного чату, в якому можна миттєво попередити всіх.
У багатьох українських родинах дитинство кінця 1990-х і початку 2000-х мало свої впізнавані дрібниці. Відеокасети брали напрокат, мультфільмів чекали за телевізійною програмою, а пісні записували на аудіокасети. У школі передавали записки, заповнювали анкети для друзів і вклеювали фотографії до альбомів.
У дворі грали у хованки, квача, класики або футбол. Ігрові приставки були окремою розвагою, а не пристроєм, який завжди лежить у кишені.
Перший комп’ютер удома теж нерідко ставав подією. Інтернет міг бути повільним, а підключення — доступним не постійно. Діти, які не мали комп’ютера вдома, знайомилися з ним у школі, в друзів або в комп’ютерних клубах.
Для одних ці спогади пов’язані з містом, для інших — із селом, де цифрові новинки з’являлися пізніше. Не кожна українська родина мала відеомагнітофон чи домашній комп’ютер. Але сама зміна способів спілкування й розваг поступово торкнулася всіх.
А потім усе почало вміщуватися в телефон
У 2007 році Apple представила перший iPhone. Для людей, народжених у 1993–1998 роках, це був вік приблизно від дев’яти до чотирнадцяти років.
Звичайно, смартфони не з’явилися в кожній українській родині одразу. Спочатку популярними були кнопкові телефони, SMS-повідомлення, мобільні ігри та обмін музикою через Bluetooth. Згодом до цього додалися соцмережі, відео в інтернеті та постійний зв’язок із друзями.
Ще вчора фотографію з дня народження можна було побачити лише після друку. А через кілька років знімки вже завантажували до інтернету майже відразу.
Зілленіали пам’ятають обидва способи життя. Вони знають, як домовлятися про зустріч без геолокації в месенджері, але так само звикли користуватися картами, онлайн-банкінгом та цифровими сервісами.
Чому їх називають поколінням між двома світами
Автор Fortune Нік Ліхтенберг описує зілленіалів як людей, які дорослішали на межі двох технологічних епох. Їхнє раннє дитинство минало переважно з фізичними носіями інформації та живим спілкуванням, а юність збіглася з поширенням смартфонів і соціальних платформ.
У статті припускають, що така подвійна звичка може допомагати пристосовуватися до нових технологій. Людина пам’ятає, як виконувала певну дію раніше, але вміє робити її і сучасним способом.
Утім, рік народження сам собою не визначає здібностей людини. Pew Research Center пояснює, що межі поколінь умовні. Люди одного віку можуть мати дуже різний досвід залежно від країни, достатку родини, освіти та середовища.
Тому зілленіали — радше зручна назва для спільного культурного досвіду, ніж окрема група з доведеними винятковими здібностями.
Чому навіть люди одного року народження пам’ятають різне дитинство
У 1990-х і 2000-х технології в Україні поширювалися нерівномірно. У когось домашній інтернет з’явився ще в молодших класах, а хтось уперше отримав доступ до мережі вже в підлітковому віці.
У родинах могли роками користуватися старим телевізором і касетним магнітофоном, тоді як друзі вже дивилися фільми на комп’ютері. Навіть сусідні будинки могли жити з різними технологічними можливостями.
А ще у 1990-х не було однакового безтурботного дитинства для всіх. Для багатьох українських сімей це були роки економічних труднощів, тому спогади про касети, іграшки й перші телефони не описують досвід кожної дитини того часу.
Старі фотографії, які знову поєднують людей
Між аналоговим минулим і цифровим сьогоденням бувають несподівані зв’язки. Наприклад, родина із Франції через 30 років розшукала українку, яка гостювала в них у дитинстві. Допомогли старі фотографії, знайомі та сучасні соціальні мережі.
Фотографія з 1990-х, яка колись існувала лише на папері, через десятиліття стала ключем до відновлення зв’язку між людьми.
А ви впізнали своє дитинство?
Для людей, народжених у середині 1990-х, знайомими можуть виявитися дуже різні речі: касета з улюбленими мультфільмами, домашній телефон у коридорі, анкета однокласниці, перша гра на комп’ютері чи радість від першого мобільного.
А потім ці самі люди почали спілкуватися в соцмережах, зберігати тисячі фотографій у телефоні й шукати відповіді в інтернеті.
Саме цей перехід від звичних речей до цифрових технологій і дав підставу назвати їх зілленіалами — поколінням, яке пам’ятає світ до смартфонів і живе у світі, де смартфон став повсякденністю.
Хочете більше цікавих новин і корисних матеріалів?
Підписуйтеся на Суботу Онлайн у Telegram або Facebook.
