«Так, поховала я свого чоловіка». У листопаді 2012 року Людмила Мазурок сказала це у своєму першому великому телеінтерв’ю після смерті Ярослава. Але буквально поруч прозвучала друга фраза, через яку історія «караванського стрільця» й через майже 14 років залишається такою суперечливою: людина з відео у торговельному центрі, наполягала Людмила, — не її чоловік.
Дружина Ярослава Мазурка не підтримала версію про те, що замість нього поховали невідомого чоловіка. У морзі, розповідала вона, спочатку сумнівалася, але потім упізнала Ярослава за шрамами та родимками. Натомість чоловіка з камер спостереження «Каравану» вона впізнавати відмовлялася.
«Я чоловіка можу впізнати за ходою», — пояснювала Людмила в інтерв’ю «Українським сенсаціям». Вона говорила про інший вік, іншу ходу і лише загальну зовнішню схожість.
На той момент вони прожили разом 17 років.
26 вересня 2012 року в київському ТРЦ «Караван» чоловік, якого охорона запідозрила в крадіжці товару, опинився у службовому приміщенні. Там він відкрив вогонь. Троє охоронців загинули, четвертий — Павло Феденков — вижив після тяжких поранень.
За кілька днів МВС назвало головним підозрюваним 38-річного Ярослава Мазурка. Він зник. 7 листопада його тіло знайшли у лісопарковій зоні Києва. Поруч лежав перероблений револьвер. Міліція повідомила, що відбитки пальців загиблого збіглися зі слідами, вилученими на місці злочину, а смерть вважала самогубством.
Людмила в цю версію не повірила. Вона публічно стверджувала, що чоловіка могли вбити, а його смерть — видати за самогубство.
«Нам не соромно за чоловіка та батька»
Її перше велике телевізійне інтерв’ю мало стати й останнім. Два місяці Людмила майже не спілкувалася з журналістами, а коли заговорила, захищала не тільки чоловіка, а й прізвище родини.
Після численних обшуків вона заявляла, що не вірить у знайдені в квартирі речі, які слідство пов’язувало з іншими злочинами. Найбільше її обурювала перспектива, що після смерті Ярослава на нього можуть списати нерозкриті справи.
«Мені і моїй доньці не соромно за чоловіка та батька», — говорила Людмила.
Цікаво, що через кілька місяців прокуратура справді окремо повідомила про інші епізоди, в яких перевіряли можливу причетність Мазурка. Але щодо частини цих убивств прокурори визнали: достатніх доказів причетності не зібрано.
Щодо самого «Каравану» позиція прокуратури була протилежною. У квітні 2013 року там заявили, що матеріали досудового розслідування доводять причетність Мазурка до вбивства трьох охоронців, замаху на четвертого, крадіжки та незаконного поводження зі зброєю. Водночас кримінальне провадження закрили через смерть підозрюваного.
А восени 2013-го з’явилася ще одна деталь.
Заговорив Павло Феденков — єдиний охоронець «Каравану», який залишився живим. Він розповів, що йому показували фотографії Ярослава Мазурка.
«Я сказав, що це не він», — заявив Феденков.
За його словами, людина, яка стріляла в кімнаті охорони, мала темне густе волосся, тоді як на фотографіях Мазурок виглядав інакше. Міліція заперечувала таке трактування. Тодішній керівник київської міліції Валерій Коряк заявляв, що в матеріалах справи є підтвердження впізнання Мазурка, а на здатність Феденкова впізнавати нападника могли вплинути тяжкі поранення.
Цю суперечність уже не перевіряли у відкритому судовому процесі з допитом обвинуваченого. Справу було закрито.
Пам’ятник, дві роботи і поїздка на Говерлу
Після гучних заяв життя родини стало значно тихішим.
Навесні 2013 року знайомі Людмили говорили журналістам, що вона почала потроху оговтуватися і знову працювала. Їхній доньці Тетяні тоді було 16 років. Після надзвичайно важких перших місяців вона повернулася до навчання, добре вчилася і стала старостою групи в училищі.
Мати Ярослава Галина Мазурок восени того ж року згадувала дуже буденну зустріч із невісткою та онукою на Великдень. Таня спекла торт, Людмила вишила бісером ікону. Потім мати з донькою поїхали на Говерлу.
На могилі Ярослава тим часом з’явився гранітний пам’ятник. За словами його матері, гроші на нього заробила Людмила, яка тоді працювала на двох роботах. На плиті залишили родинний напис: «Без тебе для нас спорожніла земля».
І це, мабуть, точніше показує її ставлення до чоловіка, ніж десятки телевізійних дискусій того часу. Вона не відмовилася від його прізвища, не відмежувалася від нього після смерті й не прийняла публічне тавро вбивці.
А потім Людмила майже перестала існувати для новин.
Останній публічний слід — 2016 рік
Субота Онлайн простежила публічні згадки про родину Мазурків після завершення справи. Останню надійну деталь про подальше життя Людмили вдалося знайти у вересні 2016 року — через чотири роки після стрілянини.
Журналісти тоді знову приїхали до будинку, де жила родина. Людмила дверей не відчинила і нового інтерв’ю не дала. Зате сусіди розповіли, що вона продовжує працювати, донька вступила до вишу, а вдома з’явився пес, з яким Людмила виходила гуляти.
«Життя потихеньку налагоджується», — сказав один із сусідів.
Після цього прямий публічний слід Людмили Мазурок практично обривається. У відкритих медіаархівах немає надійного нового інтерв’ю з нею або підтвердженої розповіді про її життя у 2020-х.
Майже 14 років потому залишилися дві паралельні історії. Офіційне слідство заявило, що зібрало достатньо доказів причетності Ярослава Мазурка до розстрілу в «Каравані». Його дружина цього не прийняла. Єдиний охоронець, який вижив, згодом теж публічно сказав, що на фотографіях його не впізнав.
Крапку в цій суперечці обвинувальним вироком суд не поставив: Мазурок помер ще до завершення досудового розслідування.
А Людмила зробила те, про що фактично попередила ще наприкінці 2012-го. Вона сказала свою версію один раз — і повернулася до життя поза камерами.
Важливі новини та пояснення — поруч із вами.
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
