Вчені встановили, яким був астероїд, що знищив динозаврів: Землі фатально не пощастило

Від космічного тіла завширшки близько 10–15 кілометрів, яке 66 мільйонів років тому врізалося в Землю, майже нічого не залишилося. Астероїд випарувався під час удару, але його мікроскопічні сліди осіли у тонкому шарі глини по всій планеті.

Саме ці частинки допомогли міжнародній команді вчених встановити, яким був астероїд Чиксулуб. Результати дослідження, опублікованого у Science Advances, вказують на надзвичайно рідкісний тип космічного тіла — вуглецевий хондрит класу CO, або хондрит Орнанського типу.

Дослідники проаналізували ізотопи нікелю у морських глинистих відкладах крейдово-палеогенової межі, зібраних у Данії, Іспанії та Італії. Співвідношення ізотопів працює як хімічний відбиток: різні родини метеоритів мають власні характерні показники.

Отриманий «відбиток» найкраще збігся з CO-хондритами. Вони належать до найдавнішої та найменш зміненої речовини, що збереглася від часу формування Сонячної системи.

Вуглецеві хондрити становлять лише близько 5% метеоритів, зразки яких дослідили на Землі. Частка CO-хондритів серед них ще менша.

Зіткнення з таким рідкісним і далеким тілом показує, наскільки сильно не пощастило динозаврам, зауважив один з авторів роботи Філіп Клейс.

У самому астероїді було менше сірки, ніж очікували

CO-хондрити значно бідніші на воду, вуглець, цинк і особливо сірку, ніж деякі інші типи вуглецевих метеоритів. Це означає, що сам астероїд приніс на Землю менше летких речовин, ніж передбачали окремі попередні сценарії.

Однак новий аналіз не доводить, що сірка взагалі не брала участі у катастрофі. Під час удару випарувалися земні породи Юкатану, серед яких були насичені сіркою відклади. Отже, значна частина сірчаних сполук могла походити не з астероїда, а з місця його падіння.

Окреме дослідження наслідків удару Чиксулуба оцінило викид сірки приблизно у 67 мільярдів тонн — це майже вп’ятеро менше за деякі попередні розрахунки. Вчені дедалі уважніше вивчають спільну дію сірчаних аерозолів, сажі та дрібного кам’яного пилу.

Сьогодні астрономи вже здатні помічати деякі космічні тіла ще до входження в атмосферу. Так, у 2024 році вчені зафіксували невеликий астероїд перед його падінням на Землю — він згорів над Філіппінами й не становив небезпеки для людей.

Моделювання, опубліковане раніше у Nature Geoscience, показало, що мікроскопічний силікатний пил міг залишатися в атмосфері до 15 років. Він перекривав сонячне світло, знижував середню температуру поверхні Землі та майже на два роки зупинив фотосинтез.

Рослини й планктон опинилися без світла, почали руйнуватися харчові ланцюги, а тварини втрачали джерела їжі. Разом із сірчаними сполуками та сажею від масштабних пожеж пил перетворив наслідки одного удару на глобальну кризу.

Нове відкриття не змінює головного висновку: саме зіткнення з астероїдом стало поштовхом до масового вимирання, під час якого зникло приблизно 75% видів. Але тепер учені точніше розуміють, що це був за космічний об’єкт і які речовини після удару могли завдати життю найтяжчого удару.