Олексій Фесюк народився в селі Троянів Житомирського району 16 січня 1996 року в багатодітній родині, де крім нього було ще п’ятеро дітей.
Але всі вони рано втратили батьківську опіку, і в перший клас в 2003 році він пішов уже в якості вихованця Бердичівської школи-інтернату. Одинадцять років його сім’єю були однокласники, вчителі та вихователі.
На траурному мітингу виступила директорка цього закладу, яка найкращими словами згадувала сьогодні «нашого Льошу». Олексій ріс спокійним та врівноваженим хлопцем, який рідко завдавав проблем вихователям, а після одинадцятого класу пішов здобувати фах кухара-кондитера до Бердичівського вищого професійного училища (колишнє ПТУ №33).
Саме працівники та керівники цих двох освітніх закладів складали більшість тих, хто прийшов провести загиблого воїна в останню путь. Список загиблих випускників професійного училища став на одне прізвище довшим, і для пам’яті про них в стінах закладу організували спеціальну музейну кімнату.
Олексій Фесюк не тільки вчився тут на кухара, але й жив у гуртожитку, і навіть після закінчення училища залишився приписаним до його адреси, тепер вже назавжди… Саме тому прийшли попрощатись з ним і керівники Семенівської громади, на території якої розташовано і училище, і його гуртожиток.
А до того, як сім’єю Олексія стали військові побратими, поруч з ним були його колеги по роботі на взуттєвій фабриці «РІФ-1», де він працював майстром. Сьогодні підприємство виділило автобус і відпустило працівників його дільниці для останнього прощання з відважним воїном.
Незважаючи на вмовляння своєї нареченої та друзів, Олексій Фесюк добровільно ухвалив рішення стати на захист України, і 30 грудня минулого року влився до лав ЗСУ. Місяць провів в навчальному центрі під Житомиром, потім потрапив до Миколаєва та був зарахований на посаду гранатометника аеромобільного батальйону знаменитої 79-ї десантно-штурмової бригади.
Відразу потому, на схід, на Донеччину. За словами нареченої, він встиг лише один раз побувати на передових позиціях протягом кількох діб, потім було трохи часу на відпочинок, і знову в окопи. Але його другий вихід на бойове завдання в районі села Новомихайлівка Покровського району став фатальним. 7 Березня ворожий дрон скинув на позицію запалювальний снаряд і навколо все запалало.
Побратими змогли витягнути зі згарища пораненого Олексія та доправити його до Курахівського медичного госпіталю, але поранення та отруєння невідомим газом були несумісними з життям, і наступного дня, 8 березня, його не стало.
Його наречена Олександра крізь сльози розповідала, що вони мали через місяць побратись, що для неї найкращими митями життя були ті, що вони провели разом з Олексієм, і просила всіх присутніх на траурному мітингу завжди берегти пам’ять про загиблого Героя.
Знову траурна процесія йшла вулицею Міхєєвих, знову колона у супроводі патрульної автівки їхала через усе місто, і знову на військовому секторі кладовища звучав військовий салют.
Холодний вітер розгорнув сотню синьо-жовтих стягів та поніс останні скорботні слова військового капелана, сказані над свіжою могилою у височину…
Джерело: Ріо Бердичів
