Старі хати у різних регіонах України є справжнім скарбом та дзеркалом минулого. Саме вони є унікальними пам’ятками, які зберегли в собі традиційні види українських ремесел: вишивання, ткацтво, гончарство, писанкарство, ковальство, плетіння, столярство, гутництво та багато інших. Це наше духовне єднання з пращурами, історією, є нашим національним оберегом.
Дім захищав не лише від негоди, але й від зла, беріг чистоту людської душі. Тобто сама українська хатина вже була оберегом. Звичай прикрашати домівку оберегами – приходить із сивої давнини. Наші предки виготовляли їх власноруч із природних матеріалів. Обереги захищали оселю від лихого ока, несли добробут, мир, любов та навіть лікували.
Універсального оберега, який би зробив все вищеперераховане реальністю, – не було. Кожен оберіг має свою окрему, важливу функцію. Велике значення мав не лише сам оберіг, але й місце, у якому його розміщували в хатині.
РУШНИКИ
Вони захищали дім та всю родину від «лихого ока». Рушники вішали над святими образами, які колись були у кожній хаті, над світлинами рідних – для того, щоб вони оберігали цих людей від злої долі. Рушники розміщували над вікнами й дверима, бо вишивка на їх кінцях не пускала в дім злих духів.
Особливою силою наділяються речі, які переходять від покоління до покоління. Досить часто сімейним оберегом був весільний рушник. Цей сильний та наділений любов’ю оберіг був й чудовим елементом декору. Неймовірні візерунки, розмаїття кольорів та витонченість роботи дивували гостей оселі.
ПОСУД
Такий звичайний елемент побуту також мав силу оберега. Наші предки користувалися глиняним посудом, який, як правило, виготовляли власноруч. Не зважаючи на те, що посуд був простим, в нього вкладали найтепліші думки. Якщо ж посуд купували, то обов’язково слухали, що він «говорить». Наприклад, горщики, які є символом життя, розрізняли за тембром: «горщик» – чоловік і «горщиця» – жінка. Щоб у домі панувала злагода, потрібно мати у господарстві і горщики, і горщиці.
Кожен з нас знає повір’я, що вдома не варто зберігати надбитий посуд. таке твердження виникло тому, що посуд вважали живим. Він, як і людина, народжувався, жив і помирав. Надщерблений, розбитий глечик чи тарілку прийнято було закопувати в землю.
ПІДКОВА
Підкова у багатьох народів має одне значення – символ удачі, щастя, достатку й оберіг від злих сил. Існувало повір’я, що злий дух ходить колами, але дійшовши до того місця, де підкова розірвана, він змушений повертати назад. Через це й підкову вішали над всіма місцями в домі, через які може проникнути злий дух: дверима, вікнами, піччю тощо.
Кріпити підкову над дверима повинен господар будинку разом з господинею. Потрібно позитивно налаштуватися, думати про хороше, про успіхи в справах і про таємне бажання.
Знайти підкову – було знаком, що зовсім скоро вам неабияк пощастить.
ОБРАЗ
В кожній українській хаті на почесному місці розміщували образ. Зранку і ввечері до образів молилися, зверталися через них до Бога. Образи прикрашали вишитими рушниками, які господині вишивали власноруч. Образи берегли домівку від всього лихого, несли мир і спокій.
ДЗВІН
Хорошим оберегом для житла є дзвін. Він означає захисний купол небес. Дзвін може не тільки відганяти від будинку зло, але й знищувати біду, що вже зайшла в будинок. Ритмічні та водночас мелодійні удари дзвону символізують час, що минає, бій дзвонів пов’язують з весіллям, перемогою або молитвою.
Українська хата є невід’ємною частиною культури нашого народу. Вона є втіленням вірувань українців, укладом їхнього життя та взірцем естетичних вподобань.
ПОКУТЬ
За давнім звичаєм, у традиційній селянській оселі найсвятішим місцем вважався покуть (червоний або красний кут). Розміщувався він, як правило, по діагоналі від печі й обов’язково «обличчям до сонця», тобто на схід. За давніх часів це було місце пращурів. Пізніше на покуті ставили Дідуха – духа дідів, предків роду, і кутю – ритуальну страву для померлих душ. Звідси, очевидно, й назва – покуть, тобто місце для куті: а можливо, від «по куть» (діагонально від печі, яка також виконувала важливу функціональну й об ярову роль).
Отже, покуть був своєрідним домашнім вівтарем. Біля нього вивішували писанку, котра мала оберігати родину од грозових блискавок, пожеж, злих духів. Пізніше, із запровадженням християнства, тут знайшлося місце для божниці з іконами, а сам покуть завішували спеціальним рушником, який у народі називали божником.
Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн
