Частина нинішньої вулиці Ватутіна у Житомирі (від Київської вулиці до повороту на захід) раніше називалася “Іподромною”. Така назва пояснюється тим, що на цій вулиці наприкінці XIX та на початку ХХ століття був іподром, де любила збиратися еліта Волинської губернії подивитися на стрибки. Але проводилися тут не лише перегони. Він використовувався і як аеродром, на якому здійснювали польоти легендарні перші авіатори Нестеров, Єфімов, Васильєв, Уточкін та інші.
На початку XX століття стара житомирська в’язниця у колишньому Єзуїтському монастирі в центрі міста на Замковій горі стала тісною. І вирішили збудувати нову на лівому березі річки Тетерів біля Бердичівського мосту (на місці нинішніх Тетерівських та Шосейного провулків). Навіть вулицю Льва Толстого, що будується тоді, яка вела до цього місця,
Але, мабуть, в останній момент міський голова Іван Оскарович Доманевський згадав, що є в місті більш сприятливе місце – поруч із іподромом. Газета “Життя Волині” № 63 від 9 березня 1911 року тоді повідомила, що з 5 по 8 березня 1911 року працювала спеціальна міська комісія з вибору нової земельної ділянки для в’язниці за участю житомирського міського архітектора Мечислава Адамовича Лібровича, яка мала визначитись із земель для острогу. Вибрали вільну територію біля порохових складів із під’їзними шляхами до іподрому. Для будівництва місце було не дуже вдале – колишнє болото. Довелося забивати палі з мореного дуба. Будівля будувалася за так званим “Катерининським проектом” – зверху вона виглядала як буква “Е”. Закінчили будівництво нової в’язниці у 1914 році,
У катівнях налічувалося 229 камер, які були призначені для відбування тюремного ув’язнення та утримання пересильних, які йшли по етапу в місця більш віддалені. Потім, коли будівля обросла добудовами та іншими спорудами, захопивши вже й територію іподрому, колишній царський літерний ініціал став схожим зверху на першу літеру міста – “Ж” (фото з космосу в нижньому ряду). А іподром? Йому місця не лишилося – і його закрили.
Житомирська в’язниця була однією з найсуворіших у царській Росії. У міру переходу влади з одних рук до інших змінювався і контингент в’язниці. Крім кримінальників у її камерах побували бунтарі-студенти та священики-розстриги, червоні комісари та білі офіцери, репресовані у різні роки радянською владою з політичних мотивів. За офіційними даними, майже за сто років існування житомирської в’язниці з неї ще нікому не вдалося втекти. Через високий рівень ґрунтових вод, які задумали втечу, неможливо робити підкопи. Була спроба наприкінці 1970-х, коли кілька засуджених перелізли через паркан, але опинилися між двома огорожами тієї ж в’язниці, де їх одразу ж охоронці повернули на місце.
У радянські часи в’язниця підпорядковувалася різним державним відомствам: НКВС СРСР, МДБ СРСР, МВС СРСР. Тепер вона вже називається не просто в’язницею, а “Житомирська установа виконання покарань № 8” і об’єднує у собі СІЗО, арештний будинок, сектор максимального рівня безпеки для засуджених на певний термін, господарський блок та сектор утримання найнебезпечніших убивць, засуджених до довічного ув’язнення. Майже у всіх на рахунку кілька вбивств, а у кривавого маніяка Анатолія Онопрієнка їх 52 (зокрема десятеро дітей). Загалом у цій установі міститься близько 1100 осіб.
P.S. Вулицю Ватутіна у 2016 році перейменували на проспект Незалежності.
Борис Дубман
Перша ліворуч- На аероплані авіатор Олександр Олексійович Васильєв.
Друга – Авіатор Петро Миколайович Нестеров на своєму літаку.
Третя – Авіатор Михайло Никифорович Єфімов.
Ілюстрації нижнього ряду:
Перша ліворуч – В’язниця у Житомирі. Вид з космосу.
Друга – Внутрішній двір в’язниці. Фото 2007 року, автор – Владислав Мусієнко.
