“Такісь худі поприїжджали з тої заграниці. Що нич там не їсте?”

Українцям для в’їзду в Іспанію потрібен QR-код здоров’я

Мені щастить вхопити квиток за 50 євро до іспанської Барселони. Купую за два тижні після того, як уряд дозволив впускати до країни щеплених китайським препаратом CoronaVac. За три дні квитки продавали по 100 євро, а за тиждень до дати вильоту – від 150.

За кілька днів до рейсу з’ясовується, що українцям для в’їзду в Іспанію потрібен не лише сертифікат про вакцинацію, а й так званий QR-код здоров’я. Його можна отримати на сайті іспанського міністерства здоров’я, заповнивши відповідну форму за два дні до поїздки. Код надсилають на електрон­ну пошту.

Судячи з довжелезних черг на реєстрацію на рейс до Барселони в Бориспільському аеропорту, про це знали мало українців. В Іспанію в’їзд вільний. Однак європейські лоукости перед посадкою вимагають сертифікат про вакцинацію чи негативний ПРЛ-тест на коронавірус. Послаблення може бути хіба на рейсах українських авіакомпаній: там таких документів не просять.

У літаку знайомлюся з 23-річною Катериною. Худорлява шатенка з бойфрендом гостювала два тижні на Тернопільщині в баби. Народилася в Іспанії в сім’ї заробітчан. Мови вчилася від батьків, але писати й читати українською не може. За два роки бабу провідала вперше, доти прилітала щоліта.

– Хлопцю сподобалося. Бабця слідом ходила і припрошувала: “Їжте діти, їжте. Такісь худі поприїжджали з тої Іспанії. Шо нич там не їсте?”

Україна змінюється. Київ – європейський. Усе більше хороших доріг. Тільки лякають маршрутки – незручні й брудні, – каже Катерина.

У Барселоні зупиняюся в подруги 35-річної Наталії. Живе там два роки. Переїхала до коханого Даніеля, з яким познайомилась у Грузії. Рік щомісяця літали одне до одного в гості. Врешті вирішили жити разом. Йому під 40, працює рієлтором. Наталія зайнята домашнім господарством, вивчає іспанську мову. Орендують трикімнатну квартиру за тисячу євро на місяць.

Розповідає, що життя тут удвічі дорожче за київське. Щоб почуватися більш-менш комфортно, слід заробляти близько півтори тисячі євро на місяць. Половина з них піде на оренду житла.

Іспанці не люблять тісних помешкань. У квартирі має бути щонайменше одна спальня й вітальня. У кожного – особистий простір.

– Їжа тут – культ. Обожнюють готувати. Сімейні обіди й вечері – цілий ритуал. Спершу подають вино із закусками, потім – основну страву. Вечеряти можуть о 21:00–22:00. І триває трапеза години зо три. Зате на сніданок – кава та круасан чи булочка. І то, бажано, в кафе, – розповідає Наталія.

В обідню пору місто без­людніє – сієста. Перерва на 2–3 години через 35-градусну спеку. За такої температури справді важко працювати. Сієсти є навіть у ресторанах. Чимало зачиняють після обіду до 18:00.

Наступного дня йдемо з Наталією в місто. Її квартира розташована за 3 кілометри від головної пішохідної вулиці Ла-Рамбла протяжністю 1,2 кілометра. Пролягає від площі Каталонії до Старого Порту і 80-метрового пам’ятника Христофору Колумбу. Розділяє Стару Барселону на квартали Готичний і Ель Раваль. Місто забудоване у формі квадратів.

Візитівки Ла-Рамбли – численні міми й живі скульп­тури. Кожен намагається вразити дивним костюмом або раптовою дією. Всюди акробати, клоуни, танцюристи – вулиця живе в режимі живого театру, де будь-якого моменту ви можете стати глядачем або учасником.

Наталія попереджає, що тут варто стерегтися кишенькових злодіїв.

У Барселоні живе удвічі менше людей, ніж у Києві. Транспортна система організована так, що майже ніколи не буває заторів. Більшість містян надають перевагу мотоциклам, самокатам, громадському транспорту перед власним автомобілем. Бо високі ціни на авто й паркування. У країні популярний прокат машин. До того ж більше привілеїв мають пішоходи – чимало вулиць звужують до однієї смуги, залишаючи більше місця для пішоходів, на кілометр може бути три переходи і стільки ж світлофорів.

Тут вигідно купувати проїзний квиток за 11 євро. Діє на 11 поїздок у будь-якому муніципальному транспорті. А талончик на транспорт за 1,80 дійсний півтори години після компостера.

На вулицях впадає в око велика кількість людей у масках. У декого навіть по дві. У країні щодоби на початку серпня реєструють по 30 тисяч хворих на коронавірус. Більшість – інфіковані агресивним штамом Delta.

У магазин не зайти, якщо перед входом не продезинфікувати рук. Маску не можна спустити навіть із носа.

– То ще воля. Влітку торік у локдаун неможливо було відійти від дому більш як на 50 метрів. За порядком стежила армія, – розповідає подруга.

На пляжах із масками не так суворо. Наприклад, на Барселонеті сотні відпочивальників засмагають без будь-якого захисту на обличчі. Чимало жінок – топлес. Багато представників ЛГБТ демонструють почуття на людях.

– Таких пар у місті повно, особливо помітні ввечері у метро. Ніхто й кривого слова не скаже на їхню адресу. Але традиційні сім’ї до себе їх не покличуть. У знайомих донька-лесбійка вийшла заміж за подругу, запліднилися в банку сперми, одна з них народила дівчинку. Стосунки з дитиною та батьками приязні, але в гості ніхто в класі їх не запрошує.

У неділю, на третій день мого перебування в Барселоні, йдемо з Наталією та її знайомими на виставку капелюхів французького бренду Balenciaga в музеї на проспекті Діагональ.

Компанія Наталії – це четверо іноземців: художник із Праги, підприємець із Канади, мандрівник зі США, росіянка Тетяна живе в Барселоні п’ять років. До коронакризи організовувала екскурсії для туристів із країн колишнього Радянського Союзу.

Тетяна – низенька доглянута блондинка років 45. Розпитую про її бізнес.

– Ледве тримаємося. Добре, що трохи послабили карантин і ми хоч якось можемо працювати. Без туристів у місті закрили чимало готелів, ресторанів, кафе й навряд відкриють. В офісі працюю тільки я. Переорієн­тувалися на російськомовних, які живуть тут, в Іспанії. Росіяни, на яких тримався наш бізнес, не їздять, бо в ЄС не визнають їхньої вакцини “Спутник”. Добре, що українців пустили, може, хоч якийсь рух почнеться. А восени знову все закриється до весни. Мало хто з мого оточення вакцинується. Я теж проти щеплення. Хіба якщо впровадять код здоров’я, без якого в жоден магазин не зайдеш, тоді муситиму вколоти, – каже Тетяна.

За чотири дні в Барселоні не бачила жодних черг біля головних туристичних пам’яток. Наприклад, на найвищому пагорбі в парку Ґуель, звідки відкриваються чудові краєвиди на місто й море, були двоє людей – жінка з собакою та літній чоловік, який розгадував кросворди. У доковідні часи тут були натовпи туристів. Парк на 17 гектарах спланував архітектор Антоні Ґауді. За прогулянку в ньому треба заплатили 10 євро.

Пообідати в місті коштує в середньому 15 євро. Сюди входять велика порція паельї, яку сміливо можна розділити на двох, і напої. Традиційні іспанські закус­ки тапас можна скуштувати за 1,5 євро за штуку. За шматок піци віддасте 3,5. Капучино обійдеться від 1,8 євро. Чимало кафе вранці пропонують акцію: у разі купівлі кави – круасан за 80 центів.

Ціни на квитки в музеї починаються від 10 євро, а в неділю, після 15:00, вхід у деякі – безкоштовний. Як до Національного музею Каталонії. За відвідування музею Пікассо віддаю 12 євро.

В Україну повертаюся транзитом через італійську Болонью. Так утричі дешевше, ніж летіти прямим рейсом із Барселони. На Центральному залізничному вокзалі купую в автоматі квиток за 5 євро в аеропорт Ель-Прат. Доїжджаю за 40 хвилин. Контроль безпеки проходжу за 4 хвилини.

Перед посадкою на рейс у Болонью представники авіакомпанії Ryanair просять в усіх пасажирів показати негативний ПРЛ-тест або довідку про вакцинацію. Загалом громадянам України, які мають трансфер в Італії, не потрібне ні перше, ні друге. Але в авіакомпаній свої правила. Оскільки тесту не робила, показую сертифікат вакцинації CoronaVac’ом, якого Італія офіційно не визнає. На стійці хвилин 5 перечитують документ, звіряють і врешті сканують посадковий талон.

До Києва добираюся без пригод. Зате добряче отримую шлагбаумом по голові в Бориспільському аеропорту.