Був час, коли іменем міста Радомишля назвали корабель, який багато десятиліть покоряв моря і океани. 30 жовтня 1974 року на судноверфі німецького міста Росток побудовано суховантажний теплохід, який отримав назву “Радомишль”. Новий теплохід підпорядковувався Дунайському пароплавству, що базується в Ізмаїлі. За конструктивними характеристиками теплохід “Радомишль”, як і інші серії “Росток” – унікальний. Він був здатен перевозити різноманітні вантажі: метал, руду, зерно, бавовну, концентрати, автотехніку та інше. Дедвейт (загальна вага усіх вантажів, що їх здатне приймати судно) “Радомишля” – 5657 тон, осадка близько 7 метрів. А потужний сталевий корпус теплохода давав змогу працювати в складних метеорологічних умовах, район плавання необмежений.
За десятки років тисячі миль залишилися за кормою “Радомишля”. Судно добре знали в країнах Середземного и Червоного морів, Перської затоки, Західної Африки, Європи. Першим капітаном призначили Василя Петровича Панчішного. Екіпаж складався з 34-х чоловік. Незмінним завданням теплохода – транспортувати вантажі, давати прибутки, нести вахти, це завжди було, є і буде на флоті. Це було, є и буде на флоті. Спливали роки, змінювався екіпаж: хто отримав підвищення, хто пішов на пенсію, когось просто перевели на інше місце. Але на “Радомишлі” зберіглася добра пам’ять про тих, хто приймав теплохід у 1974 році. Це другий механік А. Буткевич, другий помічник капітана Т. Урсул, третій А. Савицький, боцман Д. Заярший Хоч з роками теплохід постарів і екіпажу доводилось докладати чималу винахідливості, щоб підтримувати “Радомишль” в належному технічному стані.
В жовтні 1974 року в місті Радомишль, по вулиці Комуністичній №30 (зараз – вул. Петрівська.-Авт.), в новозбудованому, в чотирьохповерховому приміщенні урочисто, в присутності всіх міських і районних керівників, відкрили школу № 2. З ініціативи і сприяння директора школи Петра Васильовича Жудри учні налагодили зв’язки з екіпажом теплоходу “Радомишль”. Велось листування учнів з екіпажом. Вчителі і учні розповідали про свої досягнення в навчанні і спорті. Створили спеціальний стенд, присвячений дружбі учнів з екіпажом теплоходу “Радомишль”, де серед різноманітних фото виставлені сувеніри, подаровані екіпажом школі. Сотні радомишльських учнів мали нагоду влітку безкоштовно відпочивати в піонерських таборах відпочинку у Приморському і Лебедівці, на побережжі Чорного моря.
Після розпаду СРСР корабель ще борознив моря та океани і екіпажу доводилось докладати чимало винахідливості, щоб тримати його у належному технічному стані. З роками теплохід постарів. В кінці 2009 року інформаційне агентство України передало, що екіпаж судна “Радомишль” повернувся з Індії на Батьківщину. В лютому 2008 року корабель Українсько-Дунайського пароплавства продали з аукціону на металолом індійській компанії. Це було погоджено з Мінтрансом України. Судно прибуло в Індію, за цей час замість Миколи Рудьковського згадане міністерство очолив Йосип Вінський. Договір купівлі-продажу анулювали.
Люди виявилися заручниками ситуації: ні залишити індійський порт, ні пливти на цій руїні було неможливо. Україна з якоюсь конкретною допомогою не поспішала, лише надсилала їжу. І Мінтранс продав суховантаж «Радомишль». Весь цей час моряки відкачували воду з трюмів, щоб металева коробка не потонула. У складі екіпажу було три жінки – лікар, повар та буфетниця. І лише в кінці 2009 року екіпаж судна «Радомишль» повернувся з Індії на Батьківщину. Сумно від цього всього. Але назва теплохода «Радомишль» навічно увійшла в реєстр судноплавства світу.
Олександр Пирогов
м. Радомишль
Автор вдячний за надані фото директорці ліцею №2 Вірі Анатоліївні Сташенко.
