У 1940–1980-х роках агентури КДБ СРСР у Канаді та США активно вдавалися до операцій з дискредитації впливових українців через так звану прогресивну пресу. Метою були ті, хто щиро працював над духовним і національним відродженням України. Однією з таких мішеней став митрополит Української православної церкви Канади, пізніше — УПЦ США, який згодом став Патріархом Київським і всієї Руси-України — Мстиславом.
10 квітня 2025
Олександр Скрипник, дослідник історії спецслужб
У ті ж 1940–1980-ті роки радянські спецслужби в Північній Америці масово використовували дискредитаційні заходи проти українців, які активно підтримували національну та духовну ідентичність. Зокрема, одна з таких операцій була спрямована на митрополита УПЦ Канади — майбутнього Патріарха Мстислава (Скрипника). Це підтверджується відкритими документами Служби зовнішньої розвідки України.
Ад’ютант Симона Петлюри
КДБ УРСР завів на Степана Скрипника оперативну справу під назвою “Скорпіон”. Хоч символ скорпіона часто асоціюється з внутрішньою силою і загадковістю, радянські оперативники навряд чи вкладали в назву такий сенс — зазвичай вони надавали “ворогам” зловісні клички на кшталт “Гієна”, “Шакал”, “Павук”. У першому документі зі справи, датованому 4 жовтня 1944 року, вже міститься характеристика Скрипника.
Агент “Росс” тоді писав, що після проголошення незалежності у Львові, Степан Скрипник — колишній депутат польського сейму — прибув до Києва, де був висвячений на єпископа під ім’ям Мстислав. “Зустрівся з ним у Рівному, де той розповів, що прийняв духовний сан, аби згодом стати лідером в незалежній українській державі”, — йшлося у донесенні. Саме цю фразу чекісти потім неодноразово аналізували, спостерігаючи за церковною кар’єрою Скрипника.
Їх також цікавило його минуле. З’ясувалося, що він був племінником Симона Петлюри і навіть служив його ад’ютантом. Ці родинні зв’язки в еміграції додавали йому авторитету серед українців. У справі навіть рік народження зазначено приблизно — між 1900 і 1905 роками.
Але достеменно відомо, що народився Степан Скрипник 10 квітня 1898 року в Полтаві. Його батько був із козацького роду, а мати — рідна сестра Симона Петлюри. Він навчався у Полтавській гімназії, пізніше — в офіцерській школі в Оренбурзі. У 1918 році вступив добровольцем до гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка, а згодом, як хорунжий 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, воював з більшовиками. У 1920–1921 роках був особистим ад’ютантом Головного Отамана УНР.
Після поразки визвольних змагань Скрипник емігрував до Варшави. Там закінчив Вищу школу політичних наук. З 1930 по 1939 рік — депутат польського сейму від українців Волині. У цей період зблизився з церквою, вивчав богослов’я у Варшаві, активно працював з духовенством УАПЦ.
ГДА СЗР УКРАЇНИ. — Ф.1. — Спр. 10345
Хоч про депутатство Скрипника в польському сеймі в архівах згадок небагато, КДБ більше цікавило інше. У 1939 році, після приходу Червоної армії в Західну Україну, він залишив Польщу, втік до Румунії, далі — до Франції, а згодом до Німеччини. У Кракові, а потім у Холмі, працював у старостві та очолював емігрантську організацію ОУН.
“Вияснити все, що робив за німців”
Після звільнення територій від німців радянські спецслужби збирали дані про поведінку українців в окупації. Степан Скрипник потрапив до переліку таких осіб.
У 1941 році він приїхав до Рівного, де організував Раду Довіри та газету “Волинь”. Хоч ця Рада мала стати українським органом самоуправління, німці її не визнали. Проте саме на першому засіданні під головуванням Скрипника було ухвалено постанову, яка стверджувала, що Українська православна церква має бути незалежною, автокефальною, і не підпорядковуватися Москві чи Варшаві. Цей документ КДБ трактував як антирадянський.
На тому ж засіданні створили Тимчасову Адміністрацію УАПЦ, яку очолив архієпископ Полікарп. Скрипник тоді постригся в ченці й став єпископом Мстиславом.
Попри старання КДБ зібрати на нього компромат, у донесеннях траплялися й позитивні оцінки. Агент “Іванов” писав, що серед духовенства Мстислав виділявся інтелектом, дипломатичністю та харизмою.
У 1942 році в Харкові він зустрічався з українськими діячами, які радили йому співпрацювати з гестапо. Але той відмовився, відкрито говорив про антинімецькі настрої в народі та небезпеку такої політики.
Після цього його вигнали з Києва, а невдовзі арештувало гестапо. Він провів певний час у в’язницях Чернігова, Прилук і Києва, був звільнений за клопотанням духовенства. У 1944 році емігрував до Варшави, потім до Словаччини, а згодом — до Німеччини, де служив у єпархіях УАПЦ.
У 1947 році перебрався до Канади, ставши єпископом Вінніпезьким і всієї Канади, а через кілька років переїхав до США. Там він зумів об’єднати дві українські церкви, створивши єдину УАПЦ у США, де був обраний канцлером.
План дискредитації
У США Мстислав зазнав критики з боку частини українців, які симпатизували СРСР і не сприймали його ідеї незалежної церкви й держави. КДБ вирішив використати це й розгорнув кампанію компрометації через своїх агентів у Канаді.
Одним з них став Давид Карпюк, листи якого, що проходили цензуру, дали КДБ зачіпку для майбутньої операції.
За матеріалами istpravda
