65-річний житель Малина Володимир Грищенко став одним із тих, хто брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. У листопаді 1986 року його, як офіцера запасу, викликали до військкомату та направили в зону відчуження.
Про сам вибух на ЧАЕС, який стався 26 квітня 1986 року, чоловік дізнався не з офіційних джерел, а з розмов на роботі. За його словами, тривалий час інформації практично не було, а реальні масштаби катастрофи почали усвідомлювати лише після першотравневих демонстрацій.
Родину він тоді намагався вберегти від небезпеки — дружина з двома доньками виїхали з міста. Сам же згодом опинився поблизу Прип’яті, де разом з іншими військовими виконував роботи з дезактивації території.
Володимир Грищенко згадує: умов для безпечної роботи фактично не було. Із засобів захисту від радіації — лише звичайний респіратор. Під час важкої фізичної праці його часто доводилося знімати, бо працювати в ньому було надзвичайно складно.
Окремо чоловік пам’ятає будівництво льодяної переправи через Прип’ять, де доводилося працювати на морозі, майже без можливості зігрітися. Навіть розпалене багаття викликало невдоволення керівництва.
У зоні відчуження Володимир Грищенко перебував до березня 1987 року. За цей час отримав дозу опромінення у 25 рентген. Сьогодні має проблеми зі щитоподібною залозою, продовжує працювати на паперовій фабриці та отримує пенсію як ліквідатор другої категорії.
Окрім пенсії, держава виплачує йому 249 гривень 50 копійок на так зване «чисте харчування». Частину передбачених законом пільг, зокрема компенсацію за комунальні послуги, чоловік, за його словами, нині не отримує.
Джерело: Суспільне Житомир
