Дементій Білий розповів, як вивчав окупантів, щоб не потрапити до них в полон
Політолог із Херсону Дементій Білий перебував у місті під час окупації та переховувався від російських військових. Він розповів журналістам, хто та чому йшов на співпрацю з окупантами, який вплив на людей мав Володимир Сальдо, як себе поводили окупанти та які настрої панують серед жителів після звільнення міста.
«Переховувався та вивчав окупантів»
Дементій Білий не став покидати Херсон під час російської окупації. Він бачив, як переслідують місцевих активістів, і розумів, що також може опинитися серед переслідуваних. Політолог розповів, як йому вдалося уникнути полону росіян.
– Я змінював свої помешкання, в різних місцях перебував. Тобто я не був у підвалі, десь під землею. Я жив у звичайних квартирах, але у різних місцях і намагався регулярно їх змінювати. В мене багато друзів, це допомагало. Ми бачили, що окупанти готувалися, та ми розуміли, що зараз почнуть грабувати, вимикати світло, воду, будуть вуличні бої. Ми тоді з друзями обирали, де може бути безпечне місце.
Херсонець розповів, що кілька разів його ледь не викрили.
– В березні мені телефонували малознайомі люди та запрошували на зустріч поговорити. Завдяки тому, що я вже знав, як це було з Олегом Батуріним (журналіст з Каховки – ред.), я робив правильні висновки та обмежив цей випадок. Моїх друзів близьких брали (окупанти – ред.) «на підвал». Я розумів, що, можливо, така ситуація була б і зі мною. Доводилося вивчати поведінку окупантів.
Політолог каже, що аналізувати та краще розуміти дії окупантів йому допоміг твір Олександра Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ».
– Дуже правильно прописував діяльність тоді ГП УНКВС. Вони брали категоріями людей. Я знав, в якій знаходжуся категорії, дивився, чи вже почали цю категорію хапати. Десь у вересні почали. Спочатку вони брали військовослужбовців, представників МВС, тих, хто дуже активний на мітингу. Я ходив на мітинги та дивися, які були хоробрі люди, але потім окупанти на них напали. Потім пішли працівники органів місцевого самоврядування. Працювала оця каральна машина терору ФСБ, МВС Росії. З часів ОДПУ чи часів Дзержинського нічого у них не змінилося.
Про так званий референдум
Наприкінці вересня російські окупаційні сили провели в Херсоні так званий референдум. Білий розповів, як проходило «голосування».
– З правової точки зору, нічого не було, самого процесу голосування також не було. Я ходив дивитися, як вони організовували це голосування, я дивився на ці скриньки для голосування, невеличкі такі скриньки – вони були порожні. Розумієте? Коли окупанти називали ці цифри, я розумів, що вони мали поміщатися в ці порожні скриньки.
– Я бачив, як вони ходили по вулицях та шукали виборців. До них підходили, але невелика кількість літніх людей чи там трошки молоді. Вони їздили по роботах, по тих комунальних підприємствах, які працювали, які підтримували життєдіяльність міста, та примушували їх там голосувати, але все це було імітацією, все це було під дулами автоматів. Навіть коли стояли на вулиці люди з цими скриньками для голосування, то поруч десь у машині сиділи автоматники, я це бачив. Якщо починався натяк на дискусію, вони одразу підходили та перевіряли документи, хто там такий сміливий щось розповідає.
Білий зазначив при цьому, що багато людей дружньо налаштованих до Росії, засудили окупацію та відмовилися від співпраці.
– У нас є досить невеликий прошарок, десь відсотків 10, які були прихильні до Росії. В цілому десь 25% прорадянських, проросійськи налаштованих. Багато з позитивно налаштованих до Росії людей засудили окупацію. У нас був великий прошарок російської інтелігенції, вони отримали гранти, була така собі культурна співпраця. Вони могли бути колаборантами, але і в цій частині співпраці багато людей відмовилися. Я пам’ятаю, директор школи ім. Потьомкіна Павло Осьмінін зробив заяву різку, де засудив цю агресію. Представники ОПЗЖ (українська партія, діяльність якої заборони в Україні після початку повномасштабного вторгнення РФ – ред.) у Херсонській міськраді розпустили свою фракцію та засудили.
Разом із тим він стверджує, що багатьох у Херсоні окупанти примусили до співпраці.
– Ми пам’ятаємо історію з секретарем Новокаховської міської ради, якого тримали в ув’язненні. Він був представником «ОПЗЖ», але відмовився. Тримали «на підвалі», погрожували життю близьких. Частина з них десь ламалася та йшла на співпрацю. Деякі підприємці вимушені були співпрацювати. Лише невеличка частина політично налаштованих, які були прихильні до росіян, всіх інших або підкупали грошима, або їм погрожували, або ламали. Вони не змогли знайти ту критичну частину колаборантів, яка могла б змінити цю ситуацію. Постійно їм не вистачало кадрів у всіх сферах.
«Накопичена ненависть»
Попри велику шкоду, заподіяну окупантами Херсону та його жителям, містяни не схильні до самосуду, впевнений Білий.
– Наше місто залишається досить виваженим до того, що відбувалося. Росіяни відкрили своє кафе, кафе окупантів. Я не знаю, хто власник, я не цікавився, але воно зараз працює, його не розгромили. Поруч є російський магазин, який також не розгромили, але там були товари з Криму, з Росії, вони продавалися втридорога. На херсонцях наживалися в ціновій політиці. Ми не бачимо поширених фактів мародерства.
Проте через чисельні випадки викрадень і знущань з патріотів міста є певна «накопичена ненависть», зазначив політолог.
– Там, де були російські катівні, люди розповідають, що вони чули крики тих, кого піддавали тортурам і вдень, і вночі, забивали до смерті, робили нелюдські катування. І це накопичило ненависть. Було дуже багато історій, коли просто солдати могли жорстоко побити людину за те, що в телефоні якась там не та інформація. За неправильний погляд, за якесь там слово. Я пам’ятаю, як хтось сказав слово «орки», і це почули солдати, вони там цю людину дуже сильно побили.
За його словами, іноді окупанти затримували людей за вказівками місцевих.
Наразі ситуація в Херсоні складна – в місті немає світла, води, тепла і зв’язку. Проте це не заважає жителям радіти деокупації.
– Коли 11 листопада ми дізналися про те, що відбулося звільнення. Коли ми зібралися всі на вулицях, я йшов і пам’ятаю багато людей, всі сміялися, багато плакало і всі, з ким я спілкувався, говорили: «Нам зараз вільно дихається».
Знаєте, зараз у нас немає світла, немає тепла, води, поганий зв’язок, але вільно дихається, і це є щастя, розумієте? І оці проблеми, які є, я чув по місту, це труднощі, які ми переживемо. Головне – що ми живі та здорові. Людей після третьої години взагалі не було, а зараз я дивлюся, звідки? Звідки стільки містян? У нас бензин зараз дуже дорогий, але всі їздять, сигналять, з прапорами та радіють.
Джерело: radiosvoboda.org
