Одна ще й рятувала єврейських дітей, друга – вивезених до Німеччини українок, третя – унікальні сімейні реліквії
сі знають, хто такий Павло Скоропадський – Гетьман Української Держави, який запровадив українізацію, гривню, українську мову в шкільну програму, відкрив близько сотні українських гімназій та університетів. За його правління в Україні стабілізувалася політична й економічна ситуація, покращилися міжнародні відносини з Європою. На жаль, гетьманат Павла Скоропадського тривав менш як рік – з квітня по грудень 1918-го. Натомість заснований ним Гетьманський рух продовжили й очолили його доньки.
Їх у Павла Петровича було три: Марія, Єлизавета й Олена. Кожна очолювала за принципом правонаступництва Союз гетьманців-державників і продовжувала справу батька. Марія лише рік, Єлизавета – 17 років, Олена – аж 44 роки і присвятила цьому книгу «Остання з роду Скоропадських». Про них – у нашій “Жіночі історії”…
МАРІЯ МОНТРЕЗОР-СКОРОПАДСЬКА
Старша донька Гетьмана народилася у 1898 році у Санкт-Петербурзі. Гімназистка, золота медалістка, майже дипломована лікарка – не встигла закінчити університетські медичні курси через Жовтневий переворот.
У 1918 році разом з батьком і родиною виїхала до Києва, а звідси з мамою, братами й сестрами – до Німеччини. За кордоном Марія змогла завершити медичне навчання, і не абиде, а в університеті Лозанни. Дівчина мала хороші здібності, її взяв до себе асистенткою відомий медик-ортопед професор Вірхов з берлінської клініки Шаріте.
У 30 років Марія вийшла заміж за графа Адама Монтрезора, активного учасника гетьманського руху. Подружжя переїхало до Варшави. Спершу Марія та Адам жили у достатку, чоловік влаштувався у місцеву газету. Але невдовзі його звільнили, і заробіток повністю ліг на плечі гетьманської доньки. Вона пішла працювати лікаркою у соціальній лікарні, давала уроки англійської та французької мов, навчала мов родини польських дипломатів, які виїжджали за кордон.
У 1939 році Адам Монтрезор потрапив у радянський полон. Марія Скоропадська залишилася у Варшаві сама
Всі чотири роки Другої світової війни до визволення Варшави вона допомагала польському руху Опору, зокрема, переховувала вдома і відправляла у глухі села єврейських дітей, яких партизани виводили з Варшавського гетто.
Коли у Польщу ввійшли радянські війська, Марія виїхала до Баварії, де мешкали батьки. У 1956 році оселилася в Лондоні у брата – гетьманича Данила. Після його раптової і загадкової смерті Марія, згідно з порядком правонаступництва роду Скоропадських, очолила провід української монархічної організації Союз гетьманців-державників і отримала титул «Світлість Ясновельможна Гетьманівна».
Вона написала і розіслала «усім розсіяним сущим українцям-державникам, гетьманцям, прихильникам гетьманської ідеї» своє звернення. У ньому вона закликала «до об’єднання всіх творчих національно-державницьких українських сил суспільно-політичного і громадського секторів національного життя в одному Всеукраїнському Національно-Визвольному Центрі, розбудованому на основі і в цілях організації найефективнішої допомоги Священній Справі визволення Українського Народу з совєтської неволі…»
На жаль, об’єднати світове українство Марії Скоропадській не судилося: вона померла через рік – у 1959 році…
ЄЛИЗАВЕТА СКОРОПАДСЬКА
Єлизавета народилася через рік після Марії, у 1899 році, теж у Санкт-Петербурзі. Як писав про неї освітній проєкт про українську діаспору Diaspora.ua, обдарована талантом до пластичних мистецтв, Лілі (так її називали рідні) студіювала їх в російській імперії та в еміграції.
Вона жила з батьками у швейцарській Лозанні з 1919 по 1921 рік, Ванзее і Берліні з 1921-1945 рік та в баварському Оберстдорфі з 1945 року до самої смерті у 1976-му.
У 1920-1930-х роках Єлизавета написала ряд портретів та композицій у Німеччині, Голландії, Фінляндії, зокрема, створила портрети свого батька Павла Скоропадського та сестри Марії. Уже перші її роботи були схвально сприйняті у колі фахівців, її вважали надзвичайно перспективною мисткинею.
Та обставини й національний обов’язок не дозволяли гетьманівні присвятити себе лише мистецтву. На часі була громадсько-політична робота, до якої вона активно залучилася з 1930-х років, виконуючи функції секретаря свого батька – очільника гетьманського руху. Прикметно, що Єлизавета була надзвичайно відданою справі та національно спрямованою. За спогадами її молодшої сестри Олени, «вона завжди, ще малою, цілком свідомо почувала себе українкою», і для неї «все, що не було українським, з самого початку вважалося малоцінним».
Також Єлизавета брала участь у допомозі українцям: спершу, у 1920-х роках, як помічниця матері Олександри Скоропадської в «Українському товаристві допомоги біженцям»
Згодом очолила Комітет допомоги голодуючим в Україні, намагалася залучити до руху допомоги голодуючим в 1932-33 роках в Україні не лише всі українські сили, а й міжнародну спільноту.
У роки Другої світової війни вона опікувалася примусово вивезеними до Німеччини українками. Її опіка, щире та приязне ставлення викликали симпатії та вдячність усіх, кому вона допомагала. Недарма її шанобливо і з любов’ю називали «наша Ліза», «наша Лизавета».
Саме їй довелося бути єдиним свідком смерті Павла Скоропадського від поранення під час бомбардування навесні 1945 року. У 1959 році після смерті старшої сестри Марії Скоропадської Єлизавета очолила Гетьманський рух як найстарша в роді Скоропадських.
Значною підтримкою в цій місії для неї був її чоловік Василь Кужим, український дипломат, один з керівників Союзу гетьманців-державників.
Вочевидь, найпомітнішою подією за час керівництва Єлизавети Скоропадської Гетьманським рухом стало відкриття у 1963 році у Філадельфії (США) Східноєвропейського дослідного інституту ім. Вячеслава Липинського. Саме йому вона й передала родинний архів незадовго до своєї смерті.
Олена Скоропадська
На відміну від старших сестер, Олена народилася у Берліні, в еміграції гетьманської родини у 1919 році.
Після гімназії працювала у турбюро, в інституті хімічних наук, на фабриці парфумів. У 1944 році вийшла заміж за швейцарця Ґерда Гіндера – друга родини Скоропадських, переїхала до Цюриха і через рік овдовіла.
Через три роки познайомилася з Людвігом Оттом, який згодом очолив швейцарське видавництво Tagesanzeiger. Народила близнючок – Олександру та Ірен.
У 1975 році, після смерті своєї сестри Єлизавети Скоропадської, Олена Павлівна за тим же принципом правонаступництва очолила Гетьманський рух – Союз гетьманців-державників.
Фактично, вона залишилася «Остання з роду Скоропадських», про що написала в однойменних мемуарах
На Олену лягла важлива місія – зберегти сімейний архів, батькові документи, реліквії гетьманату. Усе це вона зібрала у книгу про останні дні Павла Скоропадського «Спомини». Серед іншого у цій книзі розповідаються історії видатних сімей української інтелігенції: від Кочубеїв до Білозерських.
У 1991 році Олена Скоропадська разом з чоловіком вперше відвідала Київ на запрошення Академії наук. Вона сприяла організації Музею гетьманства, допомогла в організації виставки «Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року», брала участь у наукових конференціях і неодноразово приїздила до столиці України.
Прожила Олена Павлівна 95 років і померла у Цюриху. Тут досі живуть її доньки. А значить, рід Скоропадських живе…
